Як Чортків зустрів Незалежність у 1991 році

«А все починалось з «Меморіалу» 

– Прологом стала діяльність осередків Товариства української мови ім. Т.Шевченка та Української Гельсінської спілки. А на ній згодом спинався на ноги «Меморіал». У суспільстві, наелектризованому духом перебудови, витав дух непокори. Найперше ми зібрались на квартирі Дарії Максимів з порядком денним: що робити? Потім буди збори в тодішньому Комосмольському парку – вони стали установчими районної організації «Меморіал». Їх резолюція передбачала захист і реабілітацію української мови, легалізацію Українських греко-католицької та автокефальної православної Церков, збір інформації про Українських січових стрільців, вояків Української галицької армії, про всі види репресій українських патріотів. Потім були збори громадськості у приміщенні станції юних техніків з обговоренням питання щодо жертв Чортківської тюрми, страчених НКВС на початку липня 1941 року. Уперше про це відкрито свідчив очевидець подій Петро Бандура з села Скородинці. Уперше на тих зборах було офіційно використано національну символіку – синьо-жовтий прапор та фігурку Матері Божої. 

«Як випущений з посудини джин»

– Чортківські медики перші серед національно свідомих земляків ще в тому ж 1989 році зреагували на ідею створення організації Народного Руху України. То було в лютому місяці. Установчі збори відбувались в листопаді в тому ж залі станції юних техніків. Було обрано координаційну раду у складі 20 членів. Уперше на тих зборах виставлено гасло «Народному Руху – рух!». І це було не просто так, бо Рух став точкою відліку виникнення і діяльності інших патріотичних формувань.

«Незалежність впала на нас несподівано»

– На початках, тобто у межах 19-24 серпня 1991 року, відчувалася навіть розгубленість. Бо українці не знали, що робити з отриманою незалежністю. Тоді я на педраді в гімназії ім. М.Шашкевича (на той час школа № 1) запропонував відправити телеграму до Верховної Ради УРСР такого змісту: «Тінь Сталіна нависла над Україною, Верховна Рада в загрозі!». Хоча відправляв особисто, не впевнений, чи знайшла телеграма свого адресата. По-перше, в дні путчу між людьми снував переляк. По-друге, чув, що натомість було відправлено телеграму від якихось комуністів-ортодоксів на підтримку ГКЧП. А ще був справді дуже пам`ятний день – 26 серпня. Коли на засіданні міськвиконкому було вирішено демонтувати пам`ятник Леніну у Чорткові, а також перейменувати вулицю Жовтневу на вулицю Незалежності, вулицю Леніна – на вулицю Шевченка, Комсомольський парк став парком Молодіжним. У той же день пам`ятник Леніну було демонтовано – при кількатисячній присутності жителів міста. Це стало символом падіння комуністичної влади.

«У нас були рожеві окуляри»

– Ми думали, що можемо щось змінити без кардинальних змін. Донині шукаємо легші шляхи до мети – без зміни економічних устроїв, управлінських структур, створених тоталітарною системою. Окупанти різних мастей зняли з нашої нації родючий шар – як шар ґрунту з землі. Знімають і тепер. 

«Як будемо всі гетьманами, добра не буде»

– Пригадую день 12 листопада ще 1989 року. Тоді вулицями міста пройшла кількатисячна хода з церковними хоругвами і синьо-жовтими прапорами – про це навіть говорило тоді радіо «Свобода». Біля могили закатованим органами НКВС на міському цвинтарі відбулася панахида і мітинг. Панахиду відправляв владика не легалізованої ще Української греко-католицької церкви Павло Василик. Здавалося, що ми – одне ціле. Але час показав інше. Мусить статися якийсь стрес, що призведе до об`єднання. Потрібна об`єднуюча загальнонаціональна ідея. До того ж, проста і зрозуміла українцям всіх регіонів. Тоді вона спрацює. 

«Ключове слово негараздів – байдужість»

– У день заколоту ГКЧП в Москві 19 серпня 1991 року представники найпотужніших національно-демократичних формувань на той час – Народного Руху України Роман Басараба та Української республіканської партії  Володимир Мармус підписали заяву протесту проти перевороту. Згодом її ж підписав секретар райкому Компартії Юрій Філяк. Взагалі тоді наші національні витоки починалися не тільки з Товариства української мови ім. Т.Шевченка. Пригадую агітаційні поїздки на східні терени перед першими демократичними виборами до Верховної Ради України. Пригадую жертовні внески моїх подруг-просвітянок Надії Процьків та Христини Яремчук. Шкода, що чомусь з часом такі зусилля перестали сприйматися за цінності, девальвувалися. 

«Пора облишати свої амбіції»

– Доки ми ділимося і тиснемо на власні амбіції, все може змінитися новим тоталітаризмом. І такі гіркі уроки вже маємо – наслідки пожинаємо тепер. Треба тиснути на національно-демократичні сили, щоб вони облишали свої амбіції. Боляче, що дуже багато зусиль витрачаємо на взаємне поборювання. А через це нічого не множиться – тільки ділиться.

«Форма є, а зміст залежить від нас»

– Україна відбулася як держава, визнана світом, – це є форма. Яким її наповнимо змістом – залежить від нас. Не маємо стратегії розвитку держави, через це й відсутність інших стратегій. Тоді, на зорі української державності, все ґрунтувалося на ентузіазмі. Та ще й на якому – аж до самопожертви. Але на ньому ми далеко не заїхали. І треба ще довго вичищати авгієві стайні.