«Мусять пастирі пахнути своїми вівцями…». Такий образний вислів про з’єдинення священників зі своєю паствою понтифіка Папи Римського просто й невимушено переплів із власними думками в інтерв’ю каналові 24 CREDO наш земляк, донедавна білобожничанин Роберто Подольський. Нині він – студент ІІІ курсу Митрополичої Вищої Духовної Семінарії Св. Йосифа у Львові. З нагоди Року молитов про покликання CREDO запропонувало серію свідчень львівських семінаристів «Ті, що відповіли на заклик Христа».
Хлопчина з серцем святого Миколая
Журналістам Чортків.City випало познайомитись з Робертіно 2017-го року – на ту пору одинадцятикласником Білобожницької ЗОШ І – ІІІ ступенів. І – лідером тамтешнього учнівського самоврядування. Усміхнений, надзвичайно комунікабельний юнак, він, не криючись, одразу на фотокамеру заявив, що має намір стати директором школи – й не менше! Директорка Лідія Лесик схвалила той вибір: мовляв, нехай так і буде! Та мить і знайшла відображення на сторінці районної газети «Голосу народу».
Мабуть, в тому вчинку юнака була чимала доля жарту, бо вже багато хто подейкував, що Робертіно насправді мріє про духовне покликання. Зрештою, так воно й сталося – адже наразі він семінарист.
Земляки хлопця ладні говорити про нього багато, терпляче і щемко. Перша вчителька Любов Кастранець – що серед улюблених уроків мав читання, умів зачарувати, зворушити, зацікавити. Класний керівник Лілія Павшок – що його настрій складався зі світлих барв радості, якими зафарбовував кожну годину спілкування з друзями та вчителями. Педагог-організатор Галина Романів – про те ж лідерство в учнівському самоврядуванні, а ще – численні перемоги на обласних конкурсах шкільної агіткоманди «Екобумеранг», виступ патріотичного клубу «Поступ». І що славнозвісна «Великодня гаївочка» не обходилась без артистичного Роберто, як і образ святого Миколая, в якому випускник кілька років поспіль приходить до школи вже по її закінченні. Бо добре серце Миколая, напевне, б’ється в унісон з Робертовим…
Двоє випускників школи обрали священство
У нього загалом-то доволі непроста доля. Чимось зваблива, чимось – нелегка. Народився в Італії, де мати на той час перебувала на заробітках. За свідченням ксьондза Мар’яна Попеляра – отця-декана Римсько-Католицької Церкви, настоятеля костелу свв. Апп. Петра і Павла в с. Білобожниця, дістав хрещення в одному з італійських костелів з благословення Папи Римського Івана Павла ІІ. Зростав у неповній сім’ї, де дітьми переважно опікувалася бабуся Роберто – їй ось-ось виповниться 80 літ. Тому, як розповідає вже згадана директорка школи п. Лесик, хлопчина з малих літ взяв на себе ношу стати головою сім’ї, бо всьому лад дає саме він.
– Цей хлопець завжди мав великий вплив на всіх, з ким спілкувався, – Лідія Антонівна не криється зі своїм захопленням вдачею Роберто або просто Робіка, як любовно іменують його ті, хто справді близький з юнаком. – Його набожність робить оточуючих смиреннішими, добрішими... Товаришуючи зі своїм однокласником Юрієм Олійником, він так на нього вплинув, що з середніх класів Юра почав ходити до костелу, потім – прислуговувати біля священника... У старших класах долучився до участі в художній самодіяльності школи – і почав співати з Роберто дуетом! Це було сенсацією, бо він ніколи так себе не розкривав... А під завершення 11-го класу почули, що й він також вступатиме з Роберто до Львівської духовної семінарії... Отож, у 2017-му році ми мали такий випуск учнів, двоє з яких обрали священство... Це буває дуже рідко! Я мала можливість вітати своїх учнів на посвяті в семінаристи у Львівській духовній семінарії, куди були запрошені родичі та близькі люди. Важливу роль на формування світогляду цих юнаків, певна річ, справила школа, але й велику лепту вніс отець Мар’ян як духовний пастир, який разом з сестрами-черницями опікується такими дітьми: з малозабезпечених та неповних сімей, саме в таких сім’ях виховувалися й росли хлопці.
Поцілований Богом
– Зазвичай про таких, як наш Роберто, кажуть, що то поцілована Богом дитина, – переконана вчителька-християнка Людмила Сава. – Роздумуючи над уривком з Євангеліє «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3), я завжди в ролі дитини уявляла Робіка – маленького, життєрадісного хлопчика, зустріч з яким завжди була святом. Будучи школярем, Роберто ніколи не жалівся, ніколи не чекав, щоб його любили, він завжди сам був промінчиком надії для кожного з нас та оточуючих. Оптимізм, з яким він дивився на життя, завжди надихав нас радіти кожній миті. Роберто не лише щодня відвідував святу месу, а й брав активну участь в житті парафії. Дуже часто запрошував учителів до костелу, наголошуючи, що Ісус любить і чекає там кожного з нас, щоб забрати всі наші проблеми і болі. Сам читав багато християнської літератури і про життя святих та неодноразово ділився роздумами над уривками з Євангеліє.
– Справді, своєю начитаністю, знаннями про життя святих хлопець може з легкістю обійти й декотрих священників, – залюбки ділиться спостереженим у розмові з журналістами отець Мар’ян Попеляр.
Деталізує свої враження про семінаристів – вихідців з його парафії:
– Коли я прийшов сюди, Роберто вже ходив до костелу. А потім він притягнув і Юрка, вони обидва були міністрантами, тобто прислуговували біля священника. Зауважив, що на хлопців за потреби можна покластися багато в чому – навіть такому важливому, як молитовна підготовка до Євхаристії. Та й як на аніматорів також.
Покликання до священства треба відчути
Усеціло взяти на себе заслугу в тому, що в один рік з парафії вийшло двоє клериків, отець відмовляється.
– Це заслуга Божа, – стверджує. – Я лиш кидаю зерно, роль моя мала. А ось тривога й донині велика. Так, в семінарії ними пишаються. Та серце завжди неспокійне: це ж лише семінарія, початки. Хоч є ще тих шість літ, аби обдумати: чи правильний вибір зроблено? Покликання до священства не накладається, покликання треба відчути…
Зрештою, власним баченням покликання до духовного служіння хлопці відверто діляться у згаданому вже інтерв’ю каналові 24 CREDO (відеоролики є в YouTube).
– Господь мене знайшов, – щиро переконаний Юрій Олійник. Пояснює: – Був тільки хрещений і більше нічого про Бога не знав.
«Його зростанням, розвитком, вибором варто гордитися і ставити волю свого становлення за приклад не тільки учням, а й нам, дорослим людям. Послухайте, скільки мудрості та неюнацької зрілості в їх словах!» – захоплено прокоментувала відео Лідія Лесик.
Відео каналу 24 CREDO
А ось висловлене Роберто Подольським – «не мав жодних приватних об’явлень щодо свого покликання» – вона супроводжує словами: «Про таких людей Франко казав «людовий», той, що з народу і завжди з людьми. Уміння чути волю Божу допоможе визначитися зі всіма сумнівами, протиріччями і – розв’язати внутрішню боротьбу... Успіхів у самопізнанні!».
– Бабця возила до костелу, водила до костелу, потім вже сам пішов, коли зміг ходити, – зізнається студент-семінарист. – Яким священником себе бачу? Не знаю. Нічого не хочу говорити наперед. Щоб бути з людьми – які ті священники, яких я бачив. Ті, які вислухають народ і допоможуть. Як сказав Папа, мусять пастирі пахнути своїми вівцями. Вони були між народом, вони були з людьми. Це велика відповідальність – за кожну душу дати звіт перед Богом…
Відео каналу 24 CREDO
