Ось ця публікація – свого роду ексклюзив. Принаймні досі жодне з Інтернет-видань не вміщувало щось подібне. А розпочалося все торік влітку, коли при заміні дахівки головної вежі візитівки й водночас домінанти Чорткова – костелу св. Станіслава і Матері Божої Святого Розарію – було виявлено сліди обстрілу костелу рівно століття тому, в часі Чортківської офензиви. Тоді-то на «верхатурі» й побував з фотокамерою головний редактор Чортків.City Любомир Габруський. До слова, перший з-поміж чортківських журналістів. Й не тільки на риштовці, а в самісінькому «серці» храму, добравшись до найвищої верхівки й водночас до найглибших глибин – у плані історичних начал.
Потім ми охали й ахали, переглядаючи на моніторі комп`ютера «впіймані» там фотокадри. Гвинтові кам`яні сходи на самісіньку вежу.
Вмістилище горища.
Ну й, звісно, дзвони. Господи, які ж вони трепетні! Давні-предавні, вкриті пилом часу. А може, пам`яті?
І хрести – ті, що на превеликій височині, а тут – зовсім зблизька. І що ми, нинішні, знаємо, чули про них?
Морок безпам`ятства взялася розвіяти одна з активісток римо-католицької громади Чорткова Ольга Щербакова. Здається, вона знає про костел все-все. Ну, принаймні багато. Бо ж навіть «підживлює» ексклюзивом метра місцевого краєзнавства – головреда газети «Вільне життя плюс» Петра Федоришина. А потім ті згустки лягають в томи його безцінних краєзнавчих видань, щемко очікуваних всіма нами – закоханими в рідне місто.
То що ж розповіла пані Оля про костельні дзвони? А ось що.
– Один старий дзвін «родом» з ХVІ століття. Дзвони були зняті росіянами під час їхнього вторгнення у 1916 році і вивезені до Росії. Лише за винятком одного, який через свої величезні розміри створював труднощі в опусканні його вниз. Завдяки цьому він на деякий час уцілів. Але в 1917 році той дзвін був німцями розбитий на частини, знятий і вивезений до Німеччини. А вивезені до Росії дзвони через два роки повернулись на своє місце. Серед них знаходиться і старий дзвін.
Ось така ексклюзивна інформація. Частково її почерпнуто з «Путівника по Чорткову та околицях» під редакцією Йозефа Опацького, виданого Подільським відділом туристично-краєзнавчого товариства в Чорткові 1931 року.
Принагідно Ольга Щербакова взялася ще й «прочитати» старий дзвін, зазирнувши собі в його «портфоліо» і запропонувавши зробити це всім читачам газети. Бо досі «читали» дзвін наживо та через фотооб`єктив вже згаданий Любомир Габруський та випусковий редактор Чортків.City Максим Огородник.
– Дзвін оздоблений образками-зображеннями Матері Божої з Дитятком і святого Домініка, а також візерунком різних рослин з герба Пилява, і оточений ініціалами «Іоахим Потоцький, Львівський Городський Староста». А також написами: «Дня 4 серпня року Божого 1745; Цей дзвін вилитий коштом братів розарієвих монастиря Чортківського вельмишановних Отців Домініканців; У Станіславові мене виконав Міхал Бобовскі Людвісаж Бродскі».
А що ж хрести? У них ще більш звивистий та покручений життєпис – вітрами історії та реальними: в сенсі погодними аномаліями. Пригадуєте буревій 2000-го року, що вчинив, було, багато шкоди? Ото ж бо: не поминув він тоді й нашого костелу!
Якраз доти центральну вежу храму увінчував хрест, викуваний 1907 року в Кракові ковалем на ім`я А.Стащик. Вагою – триста кілограмів.
Той хрест на шпилі заввишки 16 метрів осявав старовинний Чортків упродовж дев`яти десятиліть – від 1910 року. Восьмигранна дубова колода, в яку був установлений, під дощами-снігами, звісно ж, зазнала руйнації – дерево підгнило. І під час буревію хрест похилився.
– Роботи із заміни хреста організував настоятель – отець Ян Пйонтковський, – розповідає п. Ольга. – Новий хрест – вже значно легший, трубчатий, з нержавійки, виготовили на тодішньому ремонтно-механічному заводі, де директорував Ярослав Журба. Креслення зробив головний інженер Тадей Гвоздецький, а творили його майстри виробничої дільниці Василя Кіндяка. Замінювали старий хрест на новий Тарас Вітів (на ту пору пожежник) та Борис Павлюк. І ось новісінький, сяючий, триметрового «зросту», відразу сфотографував журналіст Орест Лижечка.
А старий хрест теж не втратив права на життя – він залишений на стіні храму як пам`ятний, історичний.
І ще одну таємницю, приховану за завісою часу, привідкрила пані Щербакова. Виявляється, ось цю історичну світлину старого костелу, зведеного разом з монастирем ще 1610-1614 років, пощастило «відкопати» знаному в Чорткові краєзнавцю та любителю старовини Богданові Пустельнику. На ній добре проглядається годинник на дзвіниці.
Існує припущення, що саме цей годинник згодом «осідлав» ратушну вежу будинку міського магістрату – його ми споглядаємо, а також слухаємо мелодійний передзвін й тепер. Ось так.
