«Контент», «стрім», «колаборація»… Всі ці слова зовсім незрозумілі для 71-річного Івана Васильовича СТЕЦЯ з Колиндян, що на Чортківщині. Проте він, як ніхто, знає, як правильно готувати тушонки, паштети й інші м’ясні вироби. А його онук Ярослав ТИМОФІЙ уже встиг здобути популярність на просторах інтернету – в соцмережі TikTok хлопець веде блог, в якому знімає будні в селі, виробництво і справжню зірку своїх роликів – норовливого «дзядзя».
Ми звикли думати, що соцмережі – це гра за сценарієм й ідеальна картинка. Проте побувавши вдома у «зірок» TikTok-акаунту «Дід без фільтра», я на власні очі переконалася, що щирість неможливо зіграти. Тут, у мальовничих Колиндянах, все ожило як на екрані: те саме знайоме багатьом подвір’я, та ж гостинність господарів і та ж сором’язливість дідуся – він не відразу наважився вийти до гостей, що було цілком у його дусі.
Розговорилися спершу з бабусею Марією Миколаївною та з онуком Ярославом, який якраз і знімає контент. Цікавість бере гору, тож запитала його, як з’явилася ідея винести будні в селі на великий загал. «Ідея виникла з того, що я купив телефон, вже кращий, і пробував камеру. І кажу до дідуся, що дивись, яка класна камера, в кімнаті темно, а на камері світло. Він почав розказувати, що в нього телефон без камери, і йому дуже добре ним користуватися. Що він його має вже 13 років, йому цього достатньо, бо він зручний. Це відео я закинув в TikTok, і просто побачив, що людям цікаво», – ділиться онук. Додає, що для нього це спосіб самовираження, і він навіть не міг подумати, що потім отримуватиме пропозиції щодо реклами. Ярослав каже, що єдиної тематики блогу немає, знімає все як є: і коли дзядзьо (на місцевому діалекті «дідусь») свариться, і коли сумний, і коли веселий, загалом – справжнє сільське життя. Звідси і пішла вже добре впізнавана назва акаунту «Дід без фільтра».
Бабуся, яка нечасто потрапляє в кадр, теж активно включилася в бесіду. Розповідала про свої проблеми зі здоров’ям, зокрема, що нервову систему дуже похитнула війна. А особливо сильно підопала після того, як у січні цього року її зять Андрій, який на початку повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, отримав важке поранення і зараз проходить реабілітацію в госпіталі. Цікавлюсь у неї, чи не проти, що онук знімає відеоролики та веде прямі трансляції. «Я не проти. Але тільки, щоб не злостився дідусь», – відповідає Марія Миколаївна. Каже, хоч інколи Іван Васильович нервується, проте любить онука, попри все: «Він возив його маленького в Борщів поїздом. Потім у коледж возив до Борщева. Бо, каже: «То таке, він ніколи там не був, а треба їхати, з ним бути». Доповнює, що на день народження чи свято Миколая дідусь завжди намагається потішити онука й ніколи не залишає без подарунка. Також жінка розповіла, що водила Ярослава в дитячий садочок, у школу, поки його мама Олеся навчалася і була на роботі. Пишається тим, що він закінчив Борщівський агротехнічний фаховий коледж за спеціальністю «Агроінженерія», а потім здобув вищу освіту за цим же напрямом у ТНТУ імені Івана Пулюя. «Дуже добрий, я про нього не можу щось сказати злого. Тільки то, що дід нервується, бо той знімає його», – доповнює Марія Миколаївна.
За розмовами про сімейні стосунки ми непомітно перейшли до справи, яка, власне, і зробила їх із дідусем відомими в медійному просторі. Я запитала в нього, з чого все почалося і як вдається тримати планку якості під прицілом камери смартфона. «У нас своє виробництво є, ми робимо м’ясну продукцію. Дідусь варить тушонки людям уже понад 40 років. От наприклад, людина ріже свиню, приносить до діда [сире м’ясо], і дід їй варить тушонку. Він готує тільки замовникам. Я це почав знімати, а люди пишуть: «Продай тушонку!». А тушонки нема. Тому ми почали робити власну продукцію, яку можемо продати під власним брендом», – розповідає онук. Щоб я могла на власні очі переконатися в масштабах їхньої справи, Ярослав провів для мене невелику презентацію їхнього крафтового виробництва. І вона вражає різноманіттям: свиняча та куряча тушонки, ніжний домашній паштет, сало солене у вакуумному пакуванні, а для любителів сучасних перекусів хлопець власноруч готує джерки – тонкі скибки засушеного м’яса, які ідеально підходять і для швидкого перекусу, і як додаток до напоїв. Додає, що ще виготовляють чанахи, квасолю та іншу продукцію з автоклаву. Каже, що колись тушонки варили з домашніх свиней і курей, а тепер сировину закуповують. Також Ярослав зорієнтував щодо вартості: тушонка (свинина/курка) (0,5 л) – 200 грн; паштет (0,5 л) – 200 грн; сало солене (вакуумоване) – 500 грн/кг; джерки (100 г) – 220 грн. Марія Миколаївна зазначає, що попит на їхню продукцію великий і, буває, клієнти замовляють аж по 20 банок. А за словами онука, вже понад тисячу тушонок Іван Васильович виготовив на підтримку українських захисників.
Не повірите, але мені теж пощастило стати дегустаторкою їхнього домашнього паштету. Скажу відверто: це неймовірна смакота! Онук хизується: «Раніше я паштету не їв, бо думав, що туди мелють голову й тому подібне. Але цей паштет ми з дідом зробили з м’яса, сала, спецій, моркви та цибулі. Усе якісне, тому вийшло ідеально!».
Після смачного частування я запитала у Ярослава, чому, на його думку, дідусь так категорично ставиться до зйомок, на що той відповів: «Якби його це не зачіпало через реакцію оточення, то йому було б паралельно. Він і так не має телефона, не дивиться [TikTok]. Але коли найближчі п’ятеро людей бачать його в інтернеті й кажуть йому про це – він починає думати, що це погано».
Майже половину нашої розмови Іван Васильович сором’язливо залишався у будинку. Здавалося, інтерв’ю так і пройде без головного героя. Однак після багатьох умовлянь онука чоловік нарешті наважився приєднатися до нас. Любить його, еге ж!
– Дзядзю, чому думаєш, що те, що я тебе знімаю, це погано? – одразу звернувся Ярослав до дідуся, який щойно з’явився на порозі. – Бо сміються з мене всі люди, мені встидно до церкви йти, – обурено відповідає чоловік. Помітно, що ця «популярність» для нього – не розвага, а важкий тягар. Він відверто говорить, що не завжди спокійно сприймає жарти і зйомки, тому й іноді таки ображається. До того ж, Івана Васильовича тепер впізнають усюди, навіть за межами рідного району: «В Тернополі приходжу в аптеку, мені якась жінка каже: «Я вас знаю! Я вас бачила!»». Очевидно, що така надмірна увага змушує чоловіка дещо ніяковіти. Але чого тільки не зробиш заради онука…
– Ярославе, а як думаєш, дідусь потім все-таки звикне до того, що ти його знімаєш? – запитую. – Я думаю, що так. Він вже звик, – відповідає впевнено хлопець. Проте Іван Васильович втручається в розмову і видає: «Нє, нє, нє, не звик. Я гоню з хати. Та нащо того? Кому то треба?».
Сьогодні аудиторія сторінки «Дід без фільтра» налічує понад 18 тисяч підписників. Проте популярність часто має і зворотний бік медалі. Що більше людей дізнаються про Івана Васильовича, то більше з’являється хейту. Ярослав каже, що будь-яка реакція в мережі – це передусім увага і йому це тільки на користь. Щодо монетизації контенту, то хлопець не приховує: реклама в профілі допомагає фінансово підтримувати родину, адже дідусь отримує свою частку з кожної успішної колаборації.
@yariktymofii_ Ти чого не покропиш?#балачки #серял ♬ оригінальний аудіозапис - Дід Без Фільтра
@yariktymofii_ Не робив і не буду #балачки #серял #дід #дзядзьо #рекомендациях ♬ оригінальний аудіозапис - Дід Без Фільтра
«Діда без фільтра» з нетерпінням чекають у кадрі тисячі фанатів. Його слова миттєво стають крилатими. Легендарні фрази дідуся, такі як «Вийди з хати!», «Не знімай!», «Мене це не інтересує!», тепер прикрашають стіни їхньої майстерні, де родина виготовляє свою крафтову продукцію. Ярослав зізнається: поза камерою їхні стосунки з дідусем такі ж, як і на відео – чоловік так само нервується, кричить і щиро обурюється.
Час минав непомітно, інтерв’ю поступово переросло у щиру й теплу бесіду. Виявилося, що Іван Васильович – людина з великим багажем досвіду і життєвої мудрості. Спеціально для нас чоловік відкрив залаштунки свого минулого, яке майже не потрапляє у TikTok-ролики. «Колись воєнкомат мене направив на шофера вчитися, а потім працював оператором на дріжджовому заводі. Двері 7 років робив [виготовляв], потім 14 сезонів працював кочегаром у дитячому садку. Загалом 49 років стажу маю», – згадує Іван Васильович. «Дзядзьо ще й годинниковий майстер. В підлітковому віці він почав ремонтувати годинники», – доповнює розповідь Ярослав. «Ще анекдоти дзядьо знає. Він весь час, як якась компанія, то анекдоти розказує: душа компанії».
Дружина, Марія Миколаївна, з теплотою зізнається: у сімейному житті Іван Васильович – золота людина, а ще – майстер на всі руки, який має цілий арсенал інструментів для будь-якої роботи. Жінка додає, що, крім родинного виробництва, її чоловік уже 18 років віддано служить старшим братом у місцевій церкві Святого Миколая Чудотворця.
Коли мова зайшла про здоров’я, 71-річний Іван Васильович запевнив: на самопочуття, Слава Богу, не скаржиться. Навіть у такому віці має свої зуби і майже не відвідує стоматолога. Єдине, що нагадує про поважний вік, це – ноги, через які вже не може долати великі відстані. Проте в усьому іншому дідусь бадьорий. Онук жартома зауважує: «Дідо має таку пам’ять, що він знає, хто коли женився, хто коли прийшов з армії, хто коли народився, хто коли помер».
Спостерігаючи за тим, як вправно хлопець документує життя дідуся, я принагідно запитала, чи планує він у майбутньому працювати за фахом. Той відповів, що після навчання все одно доводиться вивчати конкретну техніку того чи іншого підприємства. Тож студентам він радить одразу йти на агропідприємство та опановувати фах безпосередньо на практиці. Зараз у нього у пріоритеті розвивати свій акаунт у TikTok, він мріє заробити на власне авто BMW X5 G05 і придбати смарт-окуляри RayBan Meta Gen 2 з автозатемненням. Такий гаджет дозволить знімати дідуся максимально непомітно, не відволікаючи його камерою телефона. Навіть збір на це оголосив.
Ярослав дуже різностороння особистість. У вільний час тренується в спортивному залі, дуже любить виготовляти речі своїми руками. Навіть переобладнав закинуту комору на майстерню по дереву та металу: «Тут я втілюю свої ідеї… Можемо [з дідом] ремонтувати будь-що: тумбочки, замки, виготовляти банкетки тощо». Хлопець навіть влаштував мені невеличку екскурсію подвір’ям, з гордістю демонструючи плоди своєї праці: залив стяжку навколо будинку, зробив відпочинкову зону. «Батут, басейн, також тарілка, де я смажу картоплю, м’ясо. На отому столі попередньо я майстрував, а потім зварив інший і цей переробив на мангал… Садок посадив», – показує Ярослав. Справжній господар!
Незчулася, як інтерв’ю добігло кінця. Встигла погратися з домашнім улюбленцем – песиком Хатіком, який став приємним доповненням зустрічі. Зізнаюся: ці люди неймовірно прості, щирі та гостинні. Я сьогодні була не глядачкою, як зазвичай, а опинилася по той бік екрана, побачивши те, що здебільшого лишається поза кадром. Тепер я точно знаю, за що їх полюбили тисячі – за відчуття дому, яке ці двоє так щедро дарують кожному через об’єктив смартфона. В той час, коли всі блогери женуться за красивою картинкою, «Дід без фільтра» – про турботу, життєву мудрість та справжність. Нехай кожен сам вирішує, чи правильний шлях обрав онук. Очевидно одне: він подарував дідусеві «другу» молодість і об’єднав тисячі людей навколо справжніх емоцій. Лайк!
Автор публікації – Тетяна МАРТІЄНКО
