Минулої суботи, 24 липня, у день вшанування рівноапостольної княгині Ольги відбулося помпезне дійство у віддалених від райцентру Коцюбинчиках, що розкинулося майже над самим Збручем.
Начебто нічого особливого: сільські іменини сьогодні – не рідкість. Однак свято села у Коцюбинчиках все ж було незвичайним в усталеному розумінні. І не стільки через те, що влаштоване воно вперше, як організували його вихідці з села, котрих доля розкидала по світах. І це, як виявилось, далеко не останній сюрприз односельчанам від «коцюбинчицьких американців».
– Нас, вихідців з Коцюбинчиків, зібралася досить велика діаспора за океаном, – розповідає Наталія Кілик – головний організатор і натхненник свята. – Мешкаємо ми здебільшого у містечку Палатайн, що у передмісті Чикаго. Це – Роман Лучка, котрий не так давно за власний кошт придбав для села автобуса – сюди вже ніхто через погану дорогу не наважувався їздити; Марта Гутик, Ольга Кузняк, Михайло Антонюк, я, Наталія Кілик, а також Людмила Федорчук, що проживає в Чехії.
Головний організатор і натхненник свята Наталія Кілик
Нами давно виношувалася ідея – влаштувати свято села. Скрізь проводять: невже наші Коцюбинчики того не вартують?
Тут виросли дві моїх доньки – Галина та Ірина. Вони вже дорослі, нині мешкають у США, мають власні сім`ї. Тепер ось придбали у подарунок для сільської молоді музичний центр.
Чоловікові Ігорю, котрий теж дуже хотів бути на святі і є одним з його організаторів, на жаль, не вдалося приїхати. Як і багато інших коцюбинчан, котрих доля розкидала по всьому світу, зараз дивиться пряму трансляцію нашого святкування.
До речі, зіркові артисти, що будуть сьогодні виступати – Володимир Окілко, Павло Доскоч, Ольга Монастирська – це наші друзі, неодноразово бували у Чикаго на різних фестивалях. Дякую їм, що відгукнулися на наше запрошення потішити місцеву публіку своїми талантами.
Але це ще не все. Ми тут водночас й волонтеримо: збираємо кошти на благоустрій села – огорожу, ворота на цвинтарі, вуличні ліхтарі тощо. Люди дуже активно включилися у підготовку до свята: повикошували бур`яни, пофарбували плоти, в`їзний знак встановили, якого ніколи не було. Дівчата наварили борщу, напекли пампушок, хлопці наготували плову. Староста села Андрій Слободян, нова молода директор будинку культури Руслана Куртяк все організували. Думаю, свято вдалося…
І це було зрозуміло й без слів.
Локацією святкувань стала територія школи, де перед великою сценою, ховаючись від спекотного сонця, зручно вмостилися коцюбинчани – від малого до великого – в очікуванні святкового концерту. Поруч свої вироби представили місцеві народні умільці – вишивані роботи, чоботарське, шевське та інші ремесла, здебільшого тепер геть призабуті. Як завше на таких імпрезах, у затінку дерев рум’яніли на вогні шашлики та закипала рибна юшка, дітвора окупувала батути та інші атракціони.
Після невеликого молебню власну майстерність дарували сільчанам як місцеві сільські аматори, так і приїжджі гості – з поближнього Кривенького, селища Гусятин – художні колективи центру культури та дозвілля, музичної школи тощо. Чарівними голосами дивували юні артисти, чиє родинне коріння походить з Коцюбинчиків: Анастасія Величенко з Тернополя, Вікторія і Стасик Мазури з Гусятина, Микола Дутко з Хмельниччини та інші.
Завітали на свято Гусятинський селищний голова (до тамтешньої громади тепер входять Коцюбинчики) Степан Карпо, староста села Андрій Слободян, місцеві аграрії Дмитро Слободян, Олег Войцишин, котрих запросили до вітального слова. (До речі, останній привіз із собою жіночий ансамбль «Перевесло» Шульганівського СБК, що подарував присутнім віночок українських пісень). Вітальну листівку землякам адресував заступник голови Національної спілки художників України, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» Володимир Петрашик.
Слово до односельців мав і захисник України, воїн АТО/ООС Віктор Матищак. На його прохання пом`янули хвилиною мовчання тих, хто не повернувся з воєнних лихоліть додому та віддав своє життя за волю України.
Цікавою розповіддю про історію Коцюбинчиків, їх славне і трагічне минуле, щирих та працьовитих людей ділилася з присутніми одна з найстарших мешканок села – 80-річна Оксана Антонівна Лучка. А її ровесниця Марія Федорівна Богачик прочитала кілька власних віршів про рідне село.
Є чим пишатися і ким гордитися коцюбинчанам. Немало талановитих людей дала світу їхня праотча земля. Серед вихідців з села – доктори наук, професори, художники, мистецтвознавці, лікарі… Кожен з них вартує окремої розповіді.
Якась особлива родинна атмосфера відчувалася того вечора на Дні села у Коцюбинчиках. Не раз сільчани «давали волю» своїм емоціям. Навіть сивочолі бабусі зі слізьми на очах у перших рядах (мабуть, згадуючи безтурботні молоді роки, коли їхнє село було ген-ген яке велике й життя тут било ключем): мало бракувало, щоб пустилися в танок. А що вже казати про молодь? Загалом було цікаво, душевно і весело. Не секрет, що людям так бракує у буденній суєті подібних веселощів. А що такі дійства ще більше згуртовують й об’єднують сільчан на благо подальшого розвитку села – й поготів. Переконані, що й про відзначення Дня села у Коцюбинчиках тут будуть захоплено говорити не один день, а може, й місяць.
Що й казати про місцевий люд, ми й самі були сповнені позитивних емоцій, надто коли поверталися додому у вечірніх променях сонця закуреною полівкою поміж налитих золотом хлібів. Недарма хтось мовив філософське: «Село – колиска України».
