В укрупненні Чортківського району є свої як плюси, так і мінуси. Для нас, чортківських журналістів, мінус лише в одному – надто великий за площею, за всім просто не встигаєш. Проте з іншого боку – відкриваєш для себе масу цікавого і незвіданого. Приміром, як в останньому випадку: мабуть, ніколи б і не дізналися, наскільки потужний фест спромігся організувати гурт однодумців у невеличкому селі Гуштин, що на трасі Чортків – Скала-Подільська.
Манекен на якомусь «допотопному» мопеді у центрі села, якого здалеку можна сприйняти за «живого байкера», вказує нетутешнім, де звертати до місця локації. Проминувши крайнє обійстя у напрямку Циган, потрапляєш у неймовірної краси царство столітніх велетів – урочище «Дуби». Ось тут, на краю лісу, поруч із сільським стадіоном і розкинулося наметове містечко учасників мото-пікніка «Стрийко-фест» 2021.
При вході вказівники чітко вказують, що, де і як. Все продумано до дрібниць: реєстрація учасників пікніка, одягають на руку браслет, кожному у подарунок – магнітик ручної роботи і наклейка. До послуг прибулих гостей заходу – виїзні заклади громадського харчування, польова кухня, волейбольний майданчик, гойдалки для малечі і навіть літній душ – першочергова річ за тридцятиградусної спеки…
А ось і головний винуватець дійства – 32-річний Андрій Лукаш («Стрийко» – як усі його величають в байкерському середовищі). Знайомимось.
Андрій Лукаш («Стрийко»), засновник і організатор мото-пікніка «Стрийко-фест»
– Уже втретє ми проводимо наш мото-пікнік, починаючи з 2018 року (торік через карантин пропускали), – розповідає пан Андрій. – На відміну від попередніх, наразі трохи менше приїхало люду, проте є досить: Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чортків, Кам`янець-Подільський. Нарахували щось близько п`ятдесяти байкерів, але народ ще під’їжджає.
Стали прибувати ще вчора, розбивати намети тощо. Сьогодні уже здійснили мотопробіг з жовто-блакитним і червоно-чорним прапорами до центру громади – Скали-Подільської, приурочений 30-річчю Незалежності України. Зараз відпочиваємо, а увечері будуть різні конкурси, дискотека тощо.
Хлопець розповів, що мотоциклами захоплюється більше десяти років. Каже, разом з «малими» у їхньому селі гуртується щось із п`ятнадцятеро байкерів. Починали зі старої радянської мототехніки, а нині – хто до чого доріс. Уже з`явилися й місцеві байкерські династії – наприклад, батько й син Дмитро та Ярослав Демчаки.
Дмитро Демчак, байкер з Гуштина
Зустріли тут і Ігоря Лободу, Скала-Подільського селищного голову, котрого теж зацікавило це дійство. У компанії давнього знайомого автора цих рядків (викладача за навчанням у вузі), депутата селищної ради Павла Андрушківа та члена виконкому, керуючого Лосяцьким відділком ПАП «Дзвін» Олега Гундзика з цікавістю оглядали потужних «залізних коней».
– Даний захід – популяризація нашої молодої надзбручанської громади, що охоплює 15 населених пунктів з 10-ма тисячами населення – від Лосяча аж до Ніври, – каже керівник ТГ.
З 2002 року, коли мене обрали Бурдяківським сільським головою, за фінансової підтримки ПАП «Дзвін», ТОВ «Бурдяківський спецкар`єр» постійно влаштовували різні фестивалі, Дні села, на які приїздили імениті колективи з Франківської, Хмельницької областей, навіть з Києва. Сила народу приходила, люди отримували величезне задоволення. У даному випадку молоді люди самоорганізувалися і за це їм треба дякувати і дякувати.
Обійшовши разом наметове містечко, за штандартом упізнали чортків`ян. У гурті молодих людей – зовсім малеча, хлопчик років двох на іграшковому маленькому мотоциклі. Геть чисто майбутній байкер! «Він з нами на різні мотофестивалі подорожує з двомісячного віку», – гордо мовить батько, пан Василь.
Допоки споглядали зусібіч красеня «Ямаху», нагодився і його власник. «Дзєнь добжи! Марек із Жешува».
– Приїхав, – каже, – до «Стрийка» і його компанії, бо вона сама класна! (Останнє інтернаціональне слово довелося замінити, оскільки воно геть не годиться для друку).
Марек із Жешува (Польща)
П’ять років тому побував в Україні вперше і просто закохався у неї!
Мої друзі-байкери їдуть на Балтійське море, а я сюди. Тут чудова атмосфера, всі такі відкриті, щирі. Тільки на міні-пікніках побачиш подібне.
Вчора зранку прокинувся і махнув чотириста кілометрів. Знаю, що якщо приїжджаю до «Стрийка» чи хлопців з Кам`янця-Подільського, завжди хтось допоможе, підставить плече.
Хоч дороги не дуже (п`ять років тому, каже, були куди гірші) – у Тернополі ремонт, через Теребовлю – «крос-кантрі», але… приязне товариство, щира українська душа, гостинність. Все! Я ваш!.. – не приховував емоцій пан Марек, із 42-х своїх років понад двадцять не розлучається з двоколісним другом.
Хоча автор цих рядків ніколи не мав мотоцикла і взагалі лічені рази сидів за його кермом, і то знайшов тут для себе якусь віддушину. А що вже казати про них – цих суворих на вигляд людей у шкірянках, котрі донедавна асоціювалися з довгим волоссям, бородою і тілом, вкритим тату, для яких це невіддільна частина певного стилю життя, життєвих цінностей і кодексу поведінки. Тут вони всі «свої».
Ми стали свідками, як байкерське товариство підкиданням на «ура» привітало з 35-річчям свого колегу Володимира з Тернополя та новоспеченого дідуся Любомира з Івано-Франківська, абсолютно несподівано для них. А які тут влаштували конкурси! Іноді дещо непристойні, але такий уже образ брутальності міцно закріпився за байкерами. Приміром, «осушити» на швидкість столовою ложкою пиво з тарілки чи спорожнити пляшку хмільного через дитячу соску. Або з`їсти скибку кавуна без допомоги рук, затиснутий у колінах… осіб прекрасної статі! Розповідали, увечері було ще цікавіше, але, на жаль, уже без нас.
Мотоцикли точно не плануємо купувати, але наступного року, якщо не стануть на заваді інші плани, із задоволенням відвідаємо «Стрийко-фест» ще раз. Навіть без запрошення...
