Увесь сьогоднішній недільний день на Чортківщині лило з неба, мов з відра: негода розігралася не на жарт. Однак це аніскільки не відлякало білівчан та багатьох приїжджих віддати останню шану двом молодим односельцям-Героям, котрі були нерозлучними друзями в житті з раннього дитинства, - 27 річному Назарію КИРИЛЮКУ і 26-річному Віталію МИКУЛЯКУ. Юнаки разом рішуче вступили до лав ЗСУ, аби прогнати рашистського окупанта з рідної землі. Разом і загинули від ворожої авіабомби на Миколаївщині.
Лише один день хлопці були в розлуці, коли їхні молоді тіла в домовинах ночували у рідних домівках. Сьогодні пообіді вони знову зустрілися, аби навіки оселитися в місці вічного спочинку. Відтепер і назавжди лежатимуть мужні воїни поруч - перед пам`ятною стелою, де викарбувані прізвища білівчан, що загинули на полі брані минулих воєнних лихоліть. До мартирологу сотень сільчан додалися й імена двох Героїв новітньої війни з московським окупантом - Назарія і Віталія...
Фото: Чортківська міська рада
Від в`їзду до села Біла вздовж гостинця по обидва боки - живі квіти і лампадки, подекуди уже змиті зливним дощем. Така вражаюча серце картина тут спостерігається ще від учора, коли сільчани стрічали з війни Героїв, що повернулися в домовинах.
Однак, проминувши центр, заквітчана дорога веде далі кілометрів три, а то й більше - завертаючи на вулицю Лісок, до обійстя одного із загиблих воїнів - Віталія Микуляка. Сюди на першу годину пообіді поспішали білівчани - і старий, і малий, аби провести в останню путь односельця, що віддав своє юне життя за волю України. У той же час в іншому кінці Білої - на вулиці Штокалівка прощався з рідною домівкою та чисельними односельцями Назарій Кирилюк.
Одночасно дві похоронні процесії в супроводі духових оркестрів рушили до храму Господнього - церкви Різдва Пресвятої Богородиці, з`єднавшись воєдино перед входом до святині.
У столітньому храмі заупокійну Службу Божу відправив владика Тернопільсько-Кременецький Нестор (ПЦУ) у співслужнні більше двадцяти священників різних християнських конфесій.
Після останнього цілування під невтихаючий дощ нескінченний людський потік, що тягнувся за двома домовинами, оповитими синьо-жовтими знаменами, вирушив на сільський цвинтар.
Під мідні звуки Державного Гімну України і військовий салют труни опустили в могили. І злинув над кладовищем стрілецький славень "Ой у лузі червона калина", з яким йшли наші предтечі на прю з московським окупантом понад сто літ тому і з яким і нині йдуть в бій з тим же ворогом новітні Герої. І градом текли по обличчях багатьох білівчан чи то краплі дощу, чи то сльози...
