Сотні людей зібралися сьогодні, 23 вересня, з Білобожницької, Трибухівської, Бучацької, Чортківської громади, щоб віддати останню шану бійцю 105-ї окремої бригади територіальної оборони Степану Березніцькому, котрий героїчно загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 11 вересня біля населеного пункту Спірне Донецької області.
Увесь вересень природа безперервно плаче за загиблими українськими воїнами, котрі ціною власного життя проганяють окупанта з рідної землі. Тільки сьогоднішнього дня на Чортківщині одночасно ховали трьох Героїв. Майже безперервно лило з неба, коли ховали у Джурині 33-річного Степана Березніцького, люблячого батька двох діток – п`ятирічної Ані і другокласника Богданчика.
Ще у 2014-му році молодий чоловік став на захист Вітчизни від російського загарбника в часі антитерористичної операції. Згодом демобілізувався. Збудував добротний будинок, задля чого поїхав на заробітки до Німеччини. Однак коли московська орда 24 лютого відкрито напала на нашу землю, одразу повернувся із закордонних мандрів, записавшись до лав тероборони, у складі якої і вирушив на фронт.
Про Степана дуже добре відгукуються односельці, хоч і був у приймах (родом з сусідніх Трибухівців). Ні в чому нікому не відказував. Співав у церковному хорі. Разом з дружиною Світланою та двома маленькими діточками щонеділі ходив до церкви. Добрим словом про мужнього воїна згадують і побратими, котрі чисельно приїхали на похорон, навіть дехто будучи пораненим. Тож люди і віддячили Герою за його подвиг, масово прийшовши провести в останню путь. Мабуть, з того часу, коли ховали у березні 2015-го загиблого під Іловайськом Руслана Коцюка, не збиралося стільки люду на похорон у Джурині. Автівки уздовж дороги, рясно всипаної осінніми квітами, розтягнулися на сотні метрів.
Після прощання з рідним обійстям, в якому так і не встиг як слід обжитися, довга похоронна процесія рушила до місцевого храму Успіння Праведної Анни, де більше десяти священників відправило заупокійну Службу Божу.
На місцевому кладовищі, неподалік могили Руслана Коцюка, і поховали Степана Березніцького під нестихаючий проливний дощ і мідні звуки Державного Гімну України.
…Гірко плакали дружина і батьки загиблого Героя, бабуся, брат з родиною, друзі, односельці... Годі було вгамувати двох діточок, котрі, попри ще зовсім юний вік, чітко усвідомлюють усю біль утрати.
Скільки сьогодні по всій Великій Україні таких, як вони, згорьованих родин щодня, щогодини втрачають своїх найрідніших тільки тому, що диявол у людській подобі ніяк не може напитися української крові і наїстися української землі!
Не вийде! Свого не віддамо нікому!
