Сьогодні ополудні, 17 лютого, усе село Шманьківчики Заводської громади – від старого до малого поспішало на похорон загиблого односельця – солдата ВІВЧАРИКА Руслана Павловича, чиє життя на 50-м уроці обірвала під Бахмутом ворожа куля.
Як ми уже повідомляли раніше, чоловік відбув на війну у перші дні рашистського широкомасштабного вторгнення, щойно отримавши на руки повістку. Не шукав ніяких «відмазок», не з таких. Служив у 8-му батальйоні знаменитої 10-ї гірсько-штурмової бригади, яка днями отримала горде найменування «Едельвейс». Будучи чудовим механіком, ремонтував військову техніку. Лише на початку цього року підрозділ, в якому служив Руслан, відбув за ротацією на схід, де під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого обстрілу чоловік загинув.
Оселя Вівчариків – крайня у цьому закутку села по вулиці Надрічній, «загубившись» десь серед верболозів. Лише по великій кількості припаркованих зусібіч автівок можна зорієнтуватися не місцевому.
Важкий видався похорон. Як і вчорашнього дня, коли зустрічали тіло Героя в Чорткові. Невпинно голосила старенька матір. Не раз вмлівала дружина, біля якої постійно чергували медики. Гірко плакали обидві доньки, тримаючи на руках маленьких внуків загиблого. Вони ще природно не розуміють, що втратили назавжди рідну людину, яка не встигла ними натішитись. Чи пам’ятатимуть дітки свого дідуся?..
Хоча до церкви навпростець – рукою подати, вирішили пронести тіло центральною вулицею села. А це – добрих два з лишком кілометри. Обабіч зупинялись легківки й багатотонні вантажівки, водії яких виходили віддати останню шану загиблому Герою.
Відспівували мужнього воїна у місцевому православному храмі близько п’ятнадцяти священників двох християнських конфесій.
Звідси траурна процесія вирушила на цвинтар, де за деякий час на новозакладеній Алеї слави з’явилося свіже поховання, над яким розвіватимуться на вітру державний та червоно-чорний стяги. І трохи нижче під ними – знамено 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», привезених однополчанами-побратимами. Величезне синьо-жовте полотнище, яким була оповита домовина, представник районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, ставши на коліно, передав матері Героя на пам’ять про те, що її мужній син віддав своє життя за волю України…
