День, 27 квітня, помножився подвійним болем: Чортківщина прощалася відразу із двома загиблими Героями – 33-річним Побігуном Ігорем (із Чорткова) і 53-річним Карпінським Богданом (із с. Біла).
Господи, до Тебе білокрилими янголами відлітають захисники наші… І край Чортківський, сзупонений траурною пеленою, чи не щодня сиротіє… Клята війна!
Рідні, друзі, близькі, знайомі оплакували воїна Ігоря в кімнаті печалі, що при церкві Святого рівноапостольного князя Володимира Великого.
В передобідню пору розпочався чин похорону, який в супроводі священнослужителів провадив митрофорний протоієрей о. Михаїл Левкович.
Відтак, траурна процесія рушила до храму Святої Покрови, де відбулася поминальна панахида.
Воїн Побігун Ігор боронив Україну в складі єгерського батальйону 68-ї окремої єгерської бригади, внаслідок мінно-вибухової травми загинув 17 квітня поблизу населеного пункту Павлівка, що на Донеччині.
Скільки ще сліз має виплакати Україна за своїми загиблими захисниками, скільки?..
Рвучкий вітер все відхиляв і відхиляв жовто-блакитне й червоно-чорне знамена, що прикривали тіло воїна… Чи то підхоплював на свої вольнії крила душу Героя, несучи її у царство Небесне, чи то… намагався промовляти: встань, солдате, продовж захищати землю рідну, війна в Україні… Та війна для бійця Ігоря вже закінчилася… І жодною розрадою не висушити сліз матері, батька, сестри, рідних і… коханої загиблого воїна Ігоря.
Ще одна свіжа могила укрилася квітами на Алеї Героїв, що на кладовищі по вул. Ягільницька…
Слава і вічна пам’ять полеглим Героям – захисникам України!
P. S. Траурний кортеж поволі рухається центральною вулицею Чорткова… Мимохіть вдивляюся в перехожих: хтось прикриває обличчя від болю й сліз; хтось, призупинившись, уклінно віддає честь загиблому воїну… А хтось… Серед перехожих були й такі, котрі навіть на мить не спинили свою ходу (роблячи вигляд, що поспішають у справах). Хтось із тих байдужих (!) до чужого горя (та хіба горе буває чужим, коли в Україні війна?!) продовжує балаканину із зустрічним знайомим; хтось сидить на лавиці, не зважаючи на похоронну процесію, втупився в свій телефон…
Люди, що з вами?! Вони – наші Герої – захищають нас із вами – Україну! Вони щодня, щогодини, щохвилини дивляться в очі смерті, аби ви могли спокійно зустрічати новий день, займатися своїми буденними справами і безтурботно втуплюватися в свій телефон! Схаменіться! Вдумайтеся! Голова ваша не звалиться з плечей, коли ви, бодай би злегка, схилите її перед полеглим воїном! Болить…
