22 вересня вже вкотре над Алеєю Слави кладовища міста Чорткова, підхопивши лет вітру, розносилася тужлива мелодія «Пливе кача», що злинала з мідних труб військового духового оркестру… Хоронили ще одного Героя – Цепенду Володимира.
Володимир із перших днів повномасштабного вторгнення ворога в Україну зі зброєю в руках став на захист Батьківщини. У званні сержанта був командиром стрілецького відділення 85-го окремого батальйону 105-ї окремої бригади територіальної оборони (105 ОБрТрО).
Захисник мав доволі вагомі причини залишитися вдома, бо ж не дуже й то міцним було його здоров’я, та він сказав рідним: «Як же так: молоді хлопці воюють, гинуть, а я сидімо вдома?!». Людське серце може витримати багато напруги, переживань, та, на жаль, не все… Ось і не витримало серце воїна Володимира пекельності війни. 18 вересня під час виконання бойового завдання на Сумщині спинився-змовк життєвий ритм Героя.
Шматує серце болючий спогад друзів «Його дорога» про Володимира: «Зачекайте! Зачекайте! Не забивайте труну! Володя йде!.. Ці слова сколихнули тисячі людей, які одночасно повернули голови в бік дороги. Плач, крики, людський гул різко заповнили й без того напружений простір. Це неможливо було витримати…
А по засніженій, слизькій та холодній дорозі наближалася одинока чоловіча постать в довгій чорній шинелі, несучи в руці шапку, незважаючи на сніг та холод…
Молодий моряк-підводник встиг приїхати на похорон. Встиг зупинити його на найвищому рівні емоцій та страждань, додавши ще більших.
Батьки загиблої в автокатастрофі сімнадцятирічної школярки-випускниці розривалися між донькою, яка лежала в труні у весільній сукні, та сином, який приїхав з далекого Мурманська, встигнувши на останнє цілування...
... Сьогодні, через десятки років, та дорога – його дорога людяності, доброти, відповідальності, справедливості, вірності, честі, гідності та патріотизму знову переповнена людьми та болем...
Сьогодні старенька одинока матір назавжди прощається з Володею... Прощалася з ним дружина, донька, онуки, родина, друзі, знайомі, побратими, Україна...
Востаннє провели Героя до вічного спочинку на Алеї Слави…
Гідна Дорога Воїна!
Вічна пам'ять, брате!
Слава Герою!».
Кудись діваються слова… Ох, як важко знову і знову писати про втрату наших мужніх захисників, про похорон, про біль, який пронизує все тіло… Нестерпно сприймати – гинуть кращі сини України… Відрадою є лише те, що білокрилими янголами вони злітають увись і Господь приймає їх у Своїй небесній оселі.
А нам залишається тільки пам'ять про Воїнів Світла й Добра.
