Минулої неділі, 26 травня, у селі Великі Чорнокінці (що на Чортківщині), а саме – у загальноосвітній школі, відбулося відкриття пам’ятника-погруддя генерал-майору Сергію Кульчицькому.
Зійшлася чи не вся громада – від малого до великого; з’їхалися з усіх усюд побратими «солдата світла», учасники бойових дій на сході України, серед яких – голова Тернопільської обласної організації ВГО «Спілка офіцерів України» полковник запасу Національної гвардії України Олександр Варакута; військовий комісар Чортківського ОМВК полковник Леонід Підручний; голова ГО «Чортківська спілка учасників АТО» Сергій Гусак; бойовий офіцер, лікар (який був до останньої хвилини з генералом Кульчицьким) Володимир Севастьянов; волонтери; ті, для кого пошанування Героя – справа честі.
У засобах масової інформації описано-мовлено доволі багато про життя, доблесть і звитягу генерала Кульчицького, та зрідка можна віднайти те, що його родове коріння (прадід, дід, батько) проросло й укріпилося саме на Чортківщині, у патріотичному й волелюбному селі Великі Чорнокінці. І дружину Надію Сергій обрав також із Великих Чорнокінець – з поважної родини Дреботів.
Односельці пишаються славним земляком своїм, віддаючи уклінну вдячність і шанобливу вічну пам'ять воїну-захиснику. До слова, батько Сергія любов до рідної землі вкладав у власно написані картини, які й досі прикрашають оселі сільчан.
«Майбутнє кожної громади визначає те, пам'ять про кого це суспільство зберігає, кого ставить для себе орієнтиром. Сергій Кульчицький – людина-легенда; його ім’я в пам’яті мало не в кожного українця. Це взірець бойового батька-генерала, жертвенного служіння Батьківщині; непорушний взірець офіцера, честі, вимогливого до себе, до інших і великодушна , мудра, правильна людина для всіх, хто його знав. У генерала були досить рідкісні чесноти: бачити суть, а не зовнішню форму, й показувати життєві пріоритети іншим, бути на рівних і цінувати людей понад усе», – саме такі свідчення-твердження, мовлені виступаючими на урочистостях, вкладалися рядками великої шани в сувій нетлінної пам’яті.
Сергій Кульчицький – генерал із серцем солдата, командир Небесної чоти
Сергій Кульчицький присвятив 32 роки свого життя військовій службі. А коли територія на сході України перетворилася в кримінальну гарячу точку, повів батальйон-першопроходець в зону АТО, батальйон, який до того особисто готував пришвидшеним курсом на навчальному центрі в Нових Петрівцях. Навесні 2014 року, в умовах російської збройної агресії проти України, генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу, сформованого з активістів Самооборони Євромайдану, – 1-го резервного батальйону Національної гвардії. Разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район проведення антитерористичної операції на Схід України. Від першого дня генерал був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв солдатську їжу, бувало, сам і готував. Все це дало відчути кожному бійцю, що вони – це одне ціле.
2014 рік, 29-го травня… Окупований бойовиками Слов’янськ став найгарячішою кримінальною точкою. Генерал Кульчицький вкотре привіз на гелікоптері провізію для своїх бійців, які захищали гору Карачун – місце стратегічного значення, бо саме тут розташовувався телерадіоцентр. Генерал-майор розпитав про обстановку, підбадьорив нацгвардійців, зібрав тих, хто мав іти на ротацію. Під час відльоту, за декілька сотень метрів від місця зльоту, гвинтокрил із лісосмуги терористи збивають комплексом ПЗРК. Під час падіння вибухнули паливні баки. Терористи почали оточувати зону падіння гелікоптера й обстрілювати. На допомогу нашому екіпажу вийшли нацгвардійці та десантники. Майже двогодинний запеклий бій… З екіпажу дивом вдалося вижити лише одному – другому пілоту Мі-8МТ, на борту якого був і генерал-майор Сергій Кульчицький. Тоді разом із генералом загинуло п’ятеро військовослужбовців Національної гвардії та шестеро працівників спеціальної роти міліції.
У той останній день травня 2014-го (читаємо в соцмережах про похорон Героя) з самого ранку лив дощ. Холодний, в’їдливий, не по-літньому колючий і злий. Небо неначе сердилось на себе за те, що випустило зі своїх обіймів гвинтокрил, у якому палаючими факелами падали на землю справжні Чоловіки – Герої, серед них… генерал Кульчицький.
Похований 31 травня 2014 року на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря в Львові.
У Львові, Івано-Франківську та Вижгороді на честь Сергія Кульчицького названо нові вулиці; на місці загибелі екіпажу Мі-8 встановили пам’ятний хрест; у Львові на площі перед військовою частиною встановлено пам’ятник-погруддя; також погруддя генерал-майорові встановлено в Головному управлінні Національної гвардії України. Тернопільська міська рада присвоїла генерал-майору Сергію Кульчицькому звання Почесного громадянина м. Тернопіль; указом Президента України від 20 червня 2014 р. присвоєно звання Герой України – посмертно. Бійці 1-го батальйону Нацгвардії України, який особисто навчав Кульчицький, захотіли, щоби їх підрозділу присвоїли ім’я Кульчицького.
Генерал залишив себе в кожному бійцеві, в їх світобаченні, прагненні до самовдосконалення морального духу і фізичної підготовки, злагодженості й дружньому ставленні до людей.
Вихід на Слов’янськ батальйону ім. генерала Кулькицького зупинив поширення конфлікту далі на захід. Загибель Сергія Кульчицького досі – непоправна втрата для всіх, хто його знав.
Життя дається нам одне, його потрібно так прожити, щоби на схилі наших днів за нас не червоніли наші діти. Щоб з гордістю сказать могли сини своїм нащадкам: «Оцей геройський генерал – мій славний добрий батько».
Почесну місію – відкриття пам’ятника-погруддя – було надано найстаршому жителю села, учаснику УПА Григорію Степановичу Данилишину.
Гроно пошанування повнилося спогадами-розповідями і відеосюжетами про героїчний шлях Сергія Кульчицького, віршованими рядками, у низці яких – власний вірш-присвята генералу Олі Огорелко, і щемливим мелосом.
Хвилина мовчання, квіти жовто-блакитної барви, поминальні лампадки, почесний салют і тричі гучномовне «Слава!» – у пам'ять гідності й честі великого воїна, славного Героя генерал-майора Сергія Кульчицького.
Надія Кульчицька – дружина-вдова генерал-майора поділилася з нами (журналістами Чортків.City) своїми почуваннями, спогадами:
– Перш за все велике спасибі і низький уклін за таке щире пошанування, за сердечну вдячну пам’ять про мого чоловіка. Сьогодні я приїхала в село разом із двоюрідною сестрою Сергія Галею. Ми всі разом, можна сказати, тут, у Великих Чорнокінцях, на одному подвір’ї зростали. Надзвичайно складно передати всі почуття, які вирують у моєму серці. Адже Великі Чорнокінці – це початок нашого спільного життя з Сергієм. Тут ми познайомилися, тут і одружилися; приїжджали сюди, на вітцівщину, на канікули, у відпустки. А познайомилися, пригадую: вже будучи студентами, приїхали в село до батьків, а познайомила нас саме сестра Сергія Галина. З першого ж погляду закохалися, згодом скріпили це почуття подружнім життям. Син (офіцер, йде по батькових стопах), внук Олександр (цьогоріч закінчив перший клас) – наша сім’я на сьогодні.
Директор школи Галина Ляхович висловила щиру вдячність перш за все головному ініціатору встановлення пам’ятника-погруддя офіцерові запасу, учаснику бойових дій на сході України Миколі Шіхмагомедову та його бойовим побратимам; скульптору Олесю Маляру (Тернопільська спілка художників); спонсорам-меценатам: директору ПАП «Обрій» Степанові Данилишину, голові Колиндянської ОТГ Роману Клапкову, а також – усім-усім благодійникам, які з великим ентузіазмом пожертвували і свою працю, і кошти задля створення пам’ятника-погруддя.
