20 лютого «На щиті» до рідного дому назавжди повернувся чортків’янин воїн Кулик Роман. 21 лютого в Чорткові відбувся чин похорону. Попрощалися. Схоронили.
Навколішки много-многолюддя Чорткова зустрічало тіло загиблого свого захисника Кулика Романа й з молитвою на устах провело його душу до Раю Небесного.
21 лютого в Церкві святих новомучеників і блаженних українського народу розпочався чин похорону. Відтак, жалобна процесія рушила на прощальну відправу до церкви Святої Покрови міста Чорткова.
«Він повернувся до рідного дому, – пише на своїй сторінці у Фейсбуці отець Володимир Заболотний. – Хоч по факту його й не мав. Його Дім був там, де були його друзі, рідні, співпрацівники, волонтери, побратими. Його Домом був Чортків і Україна. Тепер Він довічно залишиться Тут. А Душа – до Бога, до вічного Дому»...
Час від часу, визираючи із-зі хмар, так ніжно усміхалося сонечко, наче надсилало вісточку, що одним із золотих промінчиків на нас уже із високості поглядає умиротворено воїн Роман…
Тужливо розлунювалися звуки військового духового оркестру, і плакала «Плине кача…» з велелюддям чортків’ян, які, прощаючись з Романом, провели його, свого захисника-Героя, в засвіти – в обійми Господа…
Гімн України над домовиною Героя… Потрійний автоматний залп на честь воїна… І… трепет ще однієї пари національних знамен – жовто-блакитного і червоно-чорного – підхопив легкокрилий вольний вітер на Алеї Героїв на кладовищі, що по вул. Ягільницька, во Славу та вічну пам’ять воїна Кулика Романа!
«На жаль, ми разом багато чого не встигли зробити й відтворити, але спи спокійно, ми тебе пам’ятатимемо. Згадуватимемо, коли будемо цілитися. Ти пішов як мужчина, як воїн. Смерть твоя, найкраща з усіх», – мовляв колега Романа.
Завжди простий, завжди відкритий, завжди справжній – таким ти був, таким і залишишся в нашій пам’яті, Романе.
P. S. Соцмережі облетіло фото Кулика Романа з його маленьким другом – вусатим пухнастиком Рудиком.
Роман прихистив котика на Луганщині, протягом кількох місяців чотирилапий жив із ним. Коли родичі дізналися про загибель Романа, то попросили привезти вусаня їм на згадку про рідну людину. Та коли побратими Романа везли Рудика до місця призначення зустрічі з чортківськими волонтерами, пухнастик, мабуть, з переляку – незнайомі люди, чужа машина – чкурнув з автівки. Халепа! Малечу шукали всією округою: військовики, волонтери, місцеві жителі; навіть записи камер відеоспостереження переглядали. Та кошеня, наче крізь землю провалилося в пошуках свого вірного господаря… Й ось: як кажуть, велику силу має інтернет (бо ж закинули про пошуки кошеняти в соцмережі) – маленького вусаня знайшли! В скорім часі наші волонтери з Павлограда привезуть батькові розраду – Рудика, частинку турботливої любові серця загиблого сина Романа.
