Історія хлопця із простого районного села, а зараз піцайоло, шеф-кухаря одного із найбільш відвідуваних закладів Чорткова Віталія Колошиця, учасника чемпіонату світу Рizza World Champion-2019, що проходив у квітні у Пармі в Італії, буде цікава кожному, а особливо абітурієнтам та студентам, адже вона про те, як мріяти так, щоб задумане збувалося, та як рухатись до мети у правильному напрямку.
Сім'я
Перше, про що попередив Віталій при зустрічі, що не говорить про сім’ю. Для нього це те, що є надто особисте, щоб виносити на публіку.
Під час розмови Віталій зізнається, що вдома з дружиною вони майже не розмовляють про роботу піцайоло. Він переконаний, що сім’ю і професійну діяльність треба розділяти. Тобто, має бути час для роботи, коли ти повністю віддаєш себе їй, пріоритетно в цей час «забуваючи» про сім’ю, і має бути час для сім’ї, коли ти повністю забуваєш про роботу, повноцінно перебуваючи із найріднішими людьми.
Віталій з дружиною Тетяною разом виховують двох дітей: сина Сашка (6 років) та донечку Анастасію (2 роки).
Як склалося із кулінарією
Народився Віталій Колошиць у місті Біла Церква, переїхав звідти у віці чотирьох-п’яти років у село Давидківці Чортківського району. Майже нічого не пам’ятає про той період свого життя. Там виріс, вчився у школі. Потім поступив у Чортківське вище професійне училище, де п’ять років навчався за спеціальністю кухар/бармен, а після його завершення, вступив до Київського національного університету харчових технологій.
Віталій з дитинства мріяв поєднати своє професійне майбутнє з кулінарією. «Підсадила» на кухню прабабуся Наталія Ільківна Дзігульська (по материнській лінії). Її не стало, коли Віталію було дев'ять. Йому дуже подобалося, як вона готує. Для майбутнього піцайоло прабабуся стала прикладом, зразком для наслідування:
— Прабабуся Наталя була шеф-кухарем нашої сім'ї. Бабуся і прабабуся готували вареники. За однаковим рецептом, з одного тіста, з однієї муки, але прабабусині завжди були смачніші. Мене досі бентежить питання: чому?
Про свідомі дитячі роки піцайоло згадує з особливою приємністю. Каже, що вони у нього були неймовірно активні, пройшли у дворі з друзями-однолітками за грою у футбол чи іншими заняттями. Їхня компанія протягом дня ніколи не сиділа на одному місці. Діти приходили додому лише поїсти і поспати.
Дитинство та шкільні роки Віталія пройшли у селі, де він допомагав дідусеві і бабусі поратися біля великого господарства. Піцайоло коротко окреслює цей період словами «це було супер», із захватом згадуючи свої безтурботні будні.
З того часу є кілька товаришів, які з піцайоло пліч-о-пліч йдуть по житті. Дружба, вірність у ній, — це те, що найбільше цінує Віталій.
Невипадкове
Першою серйозною подією у житті Віталія про те, як у нього із кулінарією склалося, був випадок із випускного вечора:
— Пригадую, ще на випускному, у 2005-му році, коли ми зустрічали сонце… Ми тоді п’яні були. Закопували пляшку з побажаннями. Де, я не пам’ятаю. Зате запам’ятав, що я там написав: мрію стати кухарем, поїхати у Францію і закінчити вищий навчальний заклад. Три пункти, два з яких здійснилися. Бо вуз я покинув на четвертому курсі. До речі, наш клас досі не відкопав ту пляшку.
Кинув вуз, бо не бачив сенсу вчитися далі
Сумлінний студент-четвертокурсник Київського національного університету харчових технологій раптом перестає ходити на заняття. До нього телефонують з навчального закладу, але він не поступається своєму рішенню. Свою поведінку пояснює тим, що не бачить сенсу працювати у системі, не пристосованій до реалій. Віталій мріяв про навчання на основі практики, а отримував по суті лише теорію.
— Ще з першого курсу навчання у ВНЗ я влаштувався на роботу в ресторан і пройшов цей шлях від наріжчика, помічника, до сушефа.
Ключовим моментом чому кинув виш, став один випадок із практики в університеті:
— Ми поїхали на практику на київський харчпром. Помічник головного технолога провів нам екскурсію. Я тоді поцікавився, яка у нього була зарплата. Він відповів, що 1700 гривень. А я в ресторані на той час заробляв 4-5 тисяч гривень. «Хорошистів» в університеті мотивували: будете добре вчитися, займете пост помічника головного технолога. Мовляв, це дуже круто. Я порахував всі плюси та мінуси і перестав відвідувати вищий навчальний заклад.
Цікавлюся, у скількох ресторанах працював піцайоло за менше п’яти років навчання в столиці. Ось що він мені відповів:
— Суть не в тому у скількох закладах я працював, а в тому, у скількох мені відмовили. Будучи простим помічником кухаря я ходив по ресторанах і просився на роботу. Обійшов тоді більше 30-ти закладів. Мені відмовили, бо я був недостатньо придатним до роботи. Нещодавно з двох ресторанів у Києві мені зателефонували і запропонували роботу, і я згадав, що один із них був той, який колись мене не прийняв на роботу. Це сталося за 10 років з того часу, коли тоді її шукав.
Віталій любить читати з дитинства, зараз цікавиться здебільшого фаховою літературою. Тато приносив багато різних книжок, прививши любов до читання.
Вдячний батькам за те, що фінансово не могли забезпечити йому навчання:
— Думаю, що якби мали багато грошей, то хотіли би вплинути на мій вибір. А так вони казали — роби що хочеш. Тобто, я мав цю свободу.
Плюси і мінуси
У житті такої ж амбітної людини, як Віталій, такий успіх може статися швидше, якщо не часто змінювати дислокації, переконаний піцайоло. Він працював у Києві, переїжджав до Італії, де прожив три з половиною роки. Проте, у цьому бачить і плюси: завдяки зміні ресторанів, закордонному досвіду праці, Віталій зміг навчитися готувати страви не лише однієї, наприклад, української кухні, але й, завдяки співпраці з італійськими та французькими шефами, глибоко і якісно перейняв традиції європейських.
Звідки росте повага
— Я дуже радий, що мені довелося працювати з різкими, дуже жорсткими шеф-кухарями. Відповідальність за справу змушує до такого відношення. В мене двічі полетіла сковорідка з рук шефа у Франції, в Ліоні. І один раз попала. Один з моїх шефів ніколи не кричав, але коли був злий, любив кидатися продуктами: капустою, помідорами і не тільки. Загалом, я проти грошових штрафів і відмінусовань із заробітної плати. Через це працівники стають злі. Краща мотивація — премії, додатковий заробіток або бонуси.
Улюблений шеф-кухар Віталія — шеф Антоніо з Італії. Саме він найбільше стимулював до розвитку піцайоло. Цей шеф міг зіпсувати страву:
— Пригадую, як одного разу стою біля гарячого грилю, готую другі страви: м’ясо, рибу. Навпроти — шеф, готує перші страви. Я, коли на чомусь зосереджений, не чую, що довкола мене робиться. Шеф щось до мене говорив, я не чув. Тоді він взяв макарон і кинув мені на гриль. Все почало горіти.
На переконання Віталія, результат праці на кухні найбільше залежить від шеф-кухарів:
— Шеф-кухарі дуже жорсткі та строгі. Цього вимагає робота, її якісний показник. Є шефи м’які, але нічого доброго з цього не виходить, і в такому випадку багато закладів прогорає через їх м’якість характеру.
Чого не любить Віталій
— Не люблю, коли сумно. Мені подобається шум, гам, коли діти бігають. Коли все шкварчить, смажиться. Не люблю посту, бо в «Престо» тоді тихо. У нас в меню є пісні піци, але не без сиру. А багато людей не їдять і молочних продуктів.
Віталій ніколи не уявляв, що може стати піцайоло
Вперше спробувати себе у приготуванні піци Віталію запропонував шеф Антоніо в Італії, де тоді працював наш піцайоло:
— Під час перекуру шеф Антоніо запропонував мені спробувати пекти піцу. Він у якийсь момент побачив, що я вигораю в роботі, перетворюючись на машину для заробітку грошей. А у тому закладі потрібно було на якийсь час замінити помічника піцайоло. До того я ніколи не пік піцу, навіть не тримав тіста у руках. У Чефалу (провінція Палермо, Сицилія) наш заклад був одним із найбільш потужних з виготовлення піци. Спочатку я був наріжчиком, згодом вимішував тісто. І мені «пішло».
Перша піца
— Перша піца мені запам’яталася. Це була Капрічоза. Ключовим моментом тоді стало те, що вона мені відразу вдалася.
Ще один не менш важливий момент із робочого/особистого життя піцайоло Віталія теж вражає:
Attilio Albachiara
— Я не знаю, як так сталося, але у тому ресторані мені пощастило носити кітель тепер відомого у світі піцайоло, дворазового чемпіона з виготовлення піци Attilio Albachiara. Справа в тому, що біля ресторанів в Італії є великі склади. В одному з них роками лежать використані кітеля працівників закладу. Я запитав шефа, чи можу вибрати собі кітель по розміру. Купувати не планував, бо ми економили — я ж приїхав на заробітки. Але знайти потрібний було важко. Підійшов лише кітель, на якому був підпис: Attilio Albachiara. Я знайшов його випадково. На той час я не знав, хто та людина, ім'я якої написане на кітелі. І лише через п'ять років збагнув, чий він міг бути. Другого піцайоло з таким іменем не знаю, тому, думаю, кітель був саме знаменитого піцайоло Attilio Albachiara. Як цей кітель з таким іменем потрапив до того ресторану, досі загадка.
Що в роботі головне
— Систематичний підхід, який полягає, зокрема, у записуванні потрібних технологічних моментів: температури води, кількості борошна та інше; і що буде, якщо змінити кількість інгредієнтів чи температуру. Це дотримання певних робочих принципів і постійні експерименти.
Табу
Піцайоло не любить говорити про політику і релігію. Він краще переведе розмову на тему про піцу. Якби друг став політиком, то для Віталія він всеодно залишиться другом.
Там, де ти вдома
Віталій не залишився працювати і жити за кордоном, а все ж повернувся в Україну:
— На чужині морально важко. Там ти не вдома. Тут свобода, поле для розвитку, на мій погляд, для мене і таких, як я. Ставлю за ціль популяризувати культуру піци в Україні. І у майбутньому хочу змінити систему кулінарної освіти. Щоб студенти нюхали і пробували на смак борошно, наприклад. Це роблю я, і ще багато відомих піцайол крім мене.
Відгуки читачів
Таким побачила Віталія Колошиця художниця Мар'яна Сернецька після прочитання публікації. Вона вибрала його фото для графічного відображення, коли ми захотіли розповісти про неї на прикладі її найновіших робіт, пов'язаних із нашою роботою.
Малюнок олівцем став одним із тих, які вибрала художниця для наочного представлення графічного зображення на прикладі наших фото
