Вшановуючи подвиг Героїв – загиблих у російсько-українській війні випускників альма-матер, у Чортківському ліцеї № 7 відкрили стіну пам’яті: «Вони тепер тримають небеса»…
Життя і справді ділиться на «до» та «після». Все це трапилося з нами – українцями, на нашій землі, де прапор – кольору осіннього степу та блакитного неба, а чорна земля – вмита багряною кров’ю наших захисників. Минуло 10 років очікувань та сподівань, але наша боротьба з лютим ворогом-московитом і досі триває…
Пекучий біль, гіркий смуток утрати наших воїнів щоразу обпалюють серця. Ми не маємо права забути, якою ціною здобувається перемога!
У Чортківському ліцеї № 7 зібрала в скорботі вічна пам’ять священство, навчительство, батьків та учнів, аби віддати честь і вшанувати Героїв – випускників навчального закладу, які поклали свої життя на вівтар за нашу свободу і мир в Україні.
Гладій Андрій Ігорович (1975 – 2022 рр.) – навчався в Чортківській ЗОШ № 7 з 1982 по 1990 роки. З 2014-го був учасником АТО. Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну не міг залишатися осторонь і вже наступного ж дня пішов на фронт. Служив молодшим сержантом в кулеметному взводі. Загинув 27 травня 2022 року поблизу міста Бахмут. Андрій отримав орден «За мужність ІІІ ступеня», нагороджений відзнакою «За честь та відвагу», йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Чорткова» посмертно.
Ткачук Тарас Володимирович (1987 – 2022 рр.) – у ЗОШ № 7 навчався з 1991 по 2004 роки. У час повномасштабного вторгнення ворога в Україну повернувся із-за кордону, щоби стати до лав ЗСУ, в зону бойових дій пішов добровольцем. Солдат, гранатометник. Позивний «Марсель». Загинув 7 вересня 2022 року на Донеччині.
Мяковський Віталій Степанович (1985 – 2023 рр.) – навчався в ЗОШ № 7 з 1992 по 2001 роки. На початку повномасштабного вторгнення був мобілізований до ЗСУ на посаду водія гармати. Внаслідок множинних вогнепальних поранень загинув 5 лютого 2023 року в районі смт Новоселівка на Донеччині.
Священнослужителі відправили поминальну панахиду.
Скорботою було пронизане кожне слово ведучих заходу пам’яті, гіркі сльози котилися по щоках матері Андрія, дружини Віталія, втамовував хвилювання батько Тараса. «До мурах по тілу» присутні сприйняли зворушливий контемп «Білий птах з обпаленим крилом», а мелоси «Біля тополі» та «Обійми свою дитину» краяли серце кожного болем, тугою, скорботою.
Тиша, німа тиша зависла в повітрі, тільки було чутно, як в унісон метроному вистукували життєвий ритм серця присутніх на заході пошанування. Хвилина мовчання… Андрій, Тарас, Віталій – наші Герої, вони згасли, як зорі, та тепер – Янголами-Охоронцями тримають небеса. І дай, Боже, сил, терпіння рідним загиблих і віри, що загибель їхніх синів, чоловіків і дітей не була марною, вони поклали своє життя за кожного з нас, за Україну!
Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав… Свічка догорає…
Він не дожив, не докохав, не долюбив…
Та праведна душа не помирає…
Вона тепер у світлому раю,
Вона тепер на небі вже, у Бога.
Поліг із честю воїн у бою,
Щоб ближча стала наша перемога.
Вічна слава і пам’ять полеглим Героям!
