У суботу, 6 липня, древнє патріотичне село Джурин укотре за десять років російсько-української війни, що триває століттями, проводжало в останню дорогу загиблого воїна-односельця. Цього сонячного літнього дня ним був уродженець села Гречаний Володимир Володимирович. «Якщо раптом щось зі мною станеться – поховайте мене там, де народився», – мовив він рідним, ідучи на війну. Сьогодні вони сповнили його волю...
Володимир народився 1 лютого 1995 року в селі Джурин. Тут пройшло його дитинство і шкільні роки.
Зі слів його молодшої сестри Роксани Гречаної, раннього дитинства Володя був добрим, дбайливим, співчутливим, люблячим братом та сином для матері. Ніколи не відмовляв друзям, завжди старався допомогти. Був розумним, хоробрим, спокійним та дружелюбним, працьовитим та цілеспрямованим. Любив грати у футбол, брав участь у різних змаганнях. Завжди міг підняти настрій своїми дотепними жартами. У житті всього добивався сам. Мав великі плани на майбутнє...
У 2010 році разом з матір’ю і сестрою переїхав на постійне проживання в село Вівся Козівського району. Навчався в Поморянському професійному ліцеї на пекаря-кондитера. Закінчивши навчання, постійно працював, їздив на заробітки за кордон. Останнім часом трудився в одному з агропідприємств в Івано-Франківській області. Цьогоріч у лютому був призваний до лав ЗСУ. Служив оператором аеромобільного взводу аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону.
Про війну, каже сестра, Володя розповідав небагато, не хотів засмучувати рідних, тож на зв’язок виходив, аби лиш почути добрі звістки з дому.
На превеликий жаль, 1 липня загинув під час виконання бойового завдання в районі бойових дій біля населеного пункту Білогорівка Сєверодонецького р-ну Луганської області.
Учора, 5 липня, навколішки, з національною символікою в руках зустріли загиблого Героя на Козівщині, де мешкав хлопець, а ввечері того ж дня у центрі села стрічали траурний кортеж джуриняни, вистеливши квітами його останню дорогу до рідного порога.
Звідси о 10-й годині ранку розпочався чин велелюдного похорону, який служили священники обидвох українських християнських конфесій.
Тіло молодого воїна відспівували у храмі Успіння Праведної Анни (ПЦУ).
Поховали Героя під мідні звуки Державного Славня України і почесний військовий салют на Алеї Героїв сільського кладовища, поруч з побратимами Горином Володимиром, Березніцьким Степаном і Прусом Віктором, неподалік батькової могили. Вони тепер разом боронитимуть рідний край, тепер уже у Небесному війську.
Вічна пам’ять і слава Героям, що віддали життя за свободу і незалежність України!
