Цьогорічне 21 листопада стане знаковою датою в історії нашого міста. У День Введення в храм Пресвятої Богородиці за новим церковним календарем і свої іменини за старим стилем в голові захоронень вояків Української Галицької армії посвячено новозбудовану скульптуру Архистратига Михаїла – покровителя українського воїнства. Увібраний у військові обладунки, з опущеним додолу мечем, святий Архангел берегтиме вічний спокій полеглих пращурів за волю України.
В урочистих заходах взяло участь духовенство, керівництво району та міста, депутати обласної ради від Чортківщини, військовослужбовці, представники політичних партій та громадських організацій, працівники установ та учнівська молодь.
Організатор дійства – Чортківська міська рада приурочила його Дню Гідності та Свободи. Саме в ці буремні листопадові дні 2014-го року студентська молодь вийшла виборювати європейські цінності на столичному Євромайдані, який згодом був потоплений в крові. Хвилиною мовчання вшанували присутні пам’ять всіх Героїв, які загинули і нині гинуть у боротьбі за свободу і незалежність України. Всечесні отці відслужили поминальну панахиду.
Ідея спорудження вищезазначеної скульптури належить знаковій постаті українського національно-визвольного руху початку 70-х років, відомому правозахиснику, керівнику Росохацької патріотичної групи Володимиру Мармусу. Він та його однодумці, об’єднавшись в громадській організації з відродження історичних пам’яток та подій відновлення незалежності Української держави, взяли на себе сміливу ініціативу втілити цей задум в життя.
Зі слів В.Мармуса, мовлених на урочистому заході з нагоди відкриття скульптури, сьогодні спільними силами вдалося зробити надзвичайно важливу справу – посвятити фігуру Архангела Михаїла, який буде височіти в голові захоронень вояків Української Галицької армії. Прикро констатувати даний факт, але на цьому місці, де ми стоїмо, у дев’ять рядів лежать поховання українських воїнів, які загинули у Національно-визвольній війні 1918-1921 рр. Про це наприкінці 80-х років свідчило багато старожилів Чорткова, які ще пам’ятали ті далекі дні. Поруч знаходиться могила сотнику УГА В.Пітушевському, померлому у 1943 році, котрий заповідав поховати його біля побратимів. Поряд поховані польські воїни. Наші західні сусіди зуміли навести на цих похованнях лад, а ми, на жаль, ні. Силами громадськості ці поховання, порослі густою рослинністю, вдалося символічно відновити і 12 листопада 1989 р. відбулися великі врочистості з їх освячення. Пройшло небагато часу і вони розсипалися, адже було зроблені примітивно. Знайшлися й такі, котрі говорили, що на цьому місці, мовляв, нічого не було. Свіжа в пам’яті й скандальна історія з копанням котловану і знайденими людськими останками, вивезеними на смітник. Була відкрита кримінальна справа...
Тому ми зобов’язані відновити ці поховання. Зрозуміло, йде війна, що потребує величезних коштів. Але ми не маємо права забувати минуле, історію боротьби за нашу незалежність. Не було б тих хлопців, не було б і сьогодні Української держави. Простежується чітка паралель між цим святим місцем і Алеєю Героїв на міському кладовищі, що загинули в роки новітньої російсько-української війни.
Володимир Мармус висловив вдячність скульпторам за виконану роботу – Михайлу Кульчицькому і Роману Вільгушинському, керівнику каменярні ПАП «Дзвін» (директор Василь Градовий) Назару Давибіді, де було виготовлено кам’яні плити на постамент і в майбутньому робитимуться хрести на поховання вояків УГА, та працівникам комунгоспу за сумлінну працю. Окремої подяки удостоїлися й добродії-меценати, котрі, крім особистих коштів В.Мармуса, суттєво фінансово долучилися. Зокрема: Володимир Заболотний, Степан Данилишин, Василь Вислоцький, Володимир Заліщук, Скотт Кован, Любомир Білик, Ольга Петрунів, Ольга Фрич, Наталія Коломієць, Микола Камінський, Ярослава Дядик, Сергій Волинець, Микола Садовський, Стефанія Лесейко.
«Маю надію, що ми доведемо цю справу до кінця, бо ми українці – єдина родина», – мовив на завершення пан Володимир.
Опісля священнослужителі освятили новоспоруджений монумент, а представники місцевої влади та громадськості поклали до його підніжжя живі квіти і запалені лампадки.
Спільним виконанням духовного славня України «Боже великий, єдиний» завершилося це патріотичне дійство.
* * *
Як повідав нашому кореспонденту автор скульптури –український художник, майстер декоративно-ужиткового та сакрального мистецтва, заслужений майстер народної творчості Михайло Кульчицький, дана робота виконана зі штучного каменю. Це – спеціальний термін в скульптурі, матеріал виходить міцніший від каменю-пісковика. В його основі – цемент і гранітна кришка у співвідношенні один до одного. Всередині фігура пустотіла. Висота скульптури – 2,5 метра. Приблизно стільки ж і сам постамент. Роботу було виконано разом з тернопільським скульптором, заслуженим художником України Романом Вільгушинським.
З його слів, до нього звернувся Володимир Мармус, котрий понад 30 літ виношував ідею встановлення скульптури Архистратига Михаїла, представивши намальований від руки ескіз. Було розроблено модель пам’ятника, яку затвердила спеціальна комісія міської ради. І ось він сьогодні стоїть перед нами. Тернопільський митець висловив сподівання, що скульптура прийде до вподоби чортків’янам.
Цікавий факт нам повідав пізніше В.Мармус, щоправда, не підтверджений документально, який заслуговує на увагу. Свого часу один з його родичів йому розповідав, що довший час у Білобожницькій православній церкві, захована подалі від людського ока, зберігалася витесана з каменю фігура Архангела Михаїла, яка начебто мала бути на похованні вояків УГА у Чорткові. Її не встигли встановити й освятити, оскільки 1939 року прийшли на наші землі червоні «визволителі», тому про це довелося забути на довший час. Нині вона стоїть на видному місці на церковному подвір’ї. Коли вже у наші дні знову постала ідея зі встановленням скульптури Архангела Михаїла у Чорткові, міська рада звернулася з проханням до церковної громади про повернення фігури, але та відмовила в цьому. Однак «білобожницький Архангел» ліг в основу проєкту роботи тернопільських скульпторів, що взяли з неї зразки. Тому й виникла ця вся історія. Лиш би вдалося довести її до логічного завершення...
