Сьогоднішнього недільного грудневого дня, що з самого ранку вкрив памороззю дерева і землю, у Шманьківчиках Заводської громади проводжали в останню путь загиблого 15 грудня під час ведення бойових дій на Луганщині солдата МАРЧІЯ Андрія Васильовича, котрому за два тижні, 4-го січня, могло б виповнитися 45 літ.
Фото: Заводська селищна рада
Повне батьківське подвір’я зійшлося люду, до котрого від центрального гостинця вистелили хвоєю дорогу, якою він день перед тим повертався з війни «на щиті». Уже втретє за час повномасштабної війни Шманьківчики прощаються із загиблим воїном-односельчанином. Півтора року тому схоронили 49-річного Вівчарика Руслана, котрий доводиться двоюрідним братом новопредставленому воїну Андрію. Наприкінці цьогорічного літа – 51-річного десантника-штурмовика Білика Олега, який раптово помер, будучи вдома на лікуванні після поранень. Сьогодні ховали Марчія Андрія...
Відпустили додому з передової попрощатися з батьком його молодшого сина Владислава, котрий з перших днів війни, маючи всього вісімнадцять літ, добровільно став до лав ЗСУ. Ще зовсім юний хлопець, не по роках змужнілий, востаннє просив батьківського благословення.
У дитячому віці Андрій став для нього та його старшого брата і батьком, і матір’ю. Побивався на різних роботах, аби прогодувати дітей. Незадовго до великої війни працював водієм-далекобійником. Лишень чотири місяці довелося носити йому військовий камуфляж. Мабуть, ще як слід не звик до воєнних лихоліть, але ж куля не вибирає...
Домовину з воїном пронесли через усе село до місцевого храму святого Юрія Переможця (ПЦУ), де відспівували Героя.
Поховали з усіма належними військовими почестями на сільському кладовищі, поруч з двома побратимами. Жовто-блакитне знамено, яким була оповита домовина, представник районного ТЦК та СП вручив синові Владиславу, щоб проніс його до переможного кінця війни.
За два дні – Святвечір, тож погрібали тіло під різдвяну коляду, яку востаннє виконав церковний хор при вечірніх сутінках для загиблого Героя-односельця...
