Сьогодні, 26 січня, у дорогу вічності проводжали воїна Підсадного Андрія Павловича з Пастушого, 2001 р. н., котрий учора повернувся «на щиті» на рідну Чортківщину після довгих десяти місяців невідомості.
Як і день перед тим біля собору в Чорткові, так і на батьківському подвір’ї, де розпочався чин похорону, яблуку ніде було впасти. Село на мить спорожніло. Приїхало автобусами багато побратимів з військової частини, де служив Андрій. Після закінчення вищого професійного училища в одній із військових частин у Чорткові проходила його строкова служба, тут він залишився і на контракт. У війську застала хлопця повномасштабна війна. З перших днів юнак поривався на фронт, однак командир усе не відпускав. Проте таки домігся свого, потрапивши в омріяну елітну Третю штурмову бригаду. Навіть місяця не прослужив на фронті Андрій. 15 березня 2024 року під час виконання бойового завдання зв’язок із ним обірвався. Повідомили – пропав безвісти...
Довгих десять місяців очікування рідними бодай якоїсь вісточки. Пролито море сліз, мовлено тисячі молитов. Однак днями прийшло підтвердження про співпадіння ДНК одного з переданих окупантами тіл зі зразками матері і молодшого братика...
Згадує в часі прощання із загиблим місцевий парох о. Антон Яворський, якою доброю дитиною був Андрій. Ще змалку їх обидвох з братом приводила на Службу Божу бабуся. Уже вирісши, поспішаючи на військову службу до міста, ніколи не було такого, аби не привітався. Скільки в цьому молодому тілі було відваги і мужності! На таких Героях, як він, і тримається нині Україна, об їх залізний дух обламав свої зуби москаль...
Заупокійне Богослужіння відправлялося у місцевому ошатному храмі святого Іоана Хрестителя ПЦУ. Звідси через усе село пройшла похоронна процесія до сільського кладовища, де уже покоїться прах двох загиблих минулоріч молодих побратимів – Білика Антона і Дмитраша Павла. Тепер, неподалік їхніх могил, під старою білою березою виріс ще один горбик землі, устелений живими квітами.
«Слава Герою України Андрію Підсадному! Слава нації! Смерть ворогам!» – розриває німотну тишу лункий голос побратимів із Третьої штурмової, котрі прибули на похорон із зони виконання військових завдань. Бойовий прапор бригади і шеврон нагадуватиме матері про подвиг її сина-Героя, котрий віддав своє молоде життя за волю України.
Не забудемо і не пробачимо ніколи!..
