У засвіти, до війська Небесного, відлетів білокрилим янголом-охоронцем ще один захисник України – командир аеромобільного взводу, лейтенант Данилишин Ігор (позивний «Тор»).
І опустили домовину з тілом воїна у холодну мерзлу землю – під жовто-блакитним знаменом, під мелодію, що крає серце й душу, «Плине кача» у виконанні військового духового оркестру м. Чортків, під потрійні залпи автоматних пострілів на честь загиблого захисника землі української…
У полудень 12 лютого чин похорону розпочався на подвір’ї вітцівської домівки Ігоря. Мовлячи прощальні слова, о. Андрій Лемчук щиросердно дякував батькам загиблого воїна Ігоря за гідне виховання синів-патріотів, адже й молодший син-брат захищає землю українську на бойових рубежах.
Данилишин Ігор Богданович народився 8 квітня 1980 року, навчався в ЗОШ № 7, згодом здобув вищу освіту в Харківському національному університеті Міністерства внутрішніх справ за спеціальністю «правознавство». У 2004 році переїхав до Києва, власне з того року проявляв активність у створенні незалежної демократичної України. У перші ж дні повномасштабного вторгнення російського агресора на нашу землю Ігор добровільно став у лави війська українського. Воював у складі 77-ї окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади (77 ОАеМБр) військового з’єднання десантно-штурмових військ ЗСУ. Тож у сорок з лишнім років він став десантником, чим дуже пишався. Своїми силою, стійкістю та відвагою Ігор заслужив маруновий берет – найвища відзнака воїна-десантника. Виконував бойові завдання на передових рубежах Донецької, Луганської, Харківської областях. Свій бойовий шлях Ігор із позивним «Тор» розпочав простим солдатом, але за короткий час, набувши колосального досвіду в непростих умовах війни, здобув звання офіцера: спочатку – молодшого лейтенанта, згодом – лейтенанта. Керував аеромобільним взводом. Після поранення та отримання чисельних контузій Ігор знову повернувся на фронт до своїх побратимів.
24 січня 2025 року в одному із пекельних боїв поблизу населеного пункту Лозова Харківської області обірвалося життя мужнього воїна Данилишина Ігоря внаслідок відбиття атаки ворога…
Оніміло стояв батько воїна Богдан; здавалось, усі сльози виплакали за сином мати Марія, за братом сестра Галина. Зраненою горлицею припадала до труни посивіла, ледь-ледь чутно побиваючись: «Сину мій, синочку… Ігорчику...». Подалі від людей, на стежині батьківської хати, наче окам’янілий, стояв військовик – молодший брат Ігоря Петро… Німотно хилилась до рідної кровиночки-синочка Назара дружина загиблого воїна Оксана. Нестерпний біль утрати захисника пронизував усіх присутніх…
Прихиливши додолу коліно, виражаючи глибоку повагу, представник військкомату вручив матері загиблого Героя Пам’ятний лист глибокої вдячності від Головнокомандувача ЗСУ за жертовне служіння українському народові.
Відтак траурний кортеж рушив центральною вулицею міста.
Під звуки похоронного маршу процесія уже пішою ходою ішла від духовної композиції – скульптури «Ангел з хрестом» (що на подвір’ї Чортківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу ім. О.Барвінського) до катедрального собору верховних апостолів Петра і Павла, де священнослужителі відправили заупокійне Богослужіння.
Затамував подих Чортків; обабіч дороги спинились автівки; люди навколішки, віддаючи честь і шану захиснику, проводжали воїна на вічний спочинок…
Схоронили Героя Данилишина Ігоря Богдановича на Алеї Героїв, що на кладовищі по вул. Ягільницька, поруч із побратимами – загиблими захисниками України – з усіма належними військовими почестями.
Якось трішки осторонь від юрми людей стояли воїни-десантники, котрі прибули на похорон побратима з передової лінії фронту. Вони пліч-о-пліч з Ігорем виконували бойові завдання.
Кажуть, чоловіки не плачуть, а тим паче – мужні воїни, увесь біль вони втамовують в собі.
На моє прохання: хоч трохи розповісти про Ігоря, як загинув, у хлопців – затяжна мовчазна павза. Здавалося, та німота нерухомістю охопила все єство воїнів. Лише тремор вбачався в їхніх руках, і… одне слово, таке невимовно пекуче: «Загинув»…
Свіжа могила, на якій замайоріла ще одна пара національних стягів, уже майже завершує другий ряд захоронень наших Героїв…
Будь проклята війна! Господи, вбережи наших воїнів, захисти Україну!
