Найстаршому з когорти будівничих Павлу Батрину у січні виповнилося вісімдесят. Двом членам Росохацької патріотичної групи – Миколі Мармусу (старшому брату В.Мармуса) – 78, Петру Вітіву повернуло на сімдесятку. Останній, як і Володимир Мармус, відсидівши за національно-патріотичний здвиг у ніч з 21 на 22 січня 1973 року тривалі терміни у радянських таборах, втратили вже у новітній російсько-українській війні своїх синів. Але сивочолі політв’язні з підірваним у тюрмах здоров’ям продовжують далі нести свій важкий хрест, взявши до рук кирки і лопати, аби відновити занедбані поховання вояків Української Галицької Армії у Чорткові. Бо більше, виявляється, нікому...
Ця скандальна тема уже стала «притчею во язицех». Особливо після того, як на початку 2000-х наші західні сусіди коштом польської держави належно облаштували поховання своїх жовнірів. А поруч нього – український цвинтар, на наш сором, частково відновлений на рубежі 80-90-х рр. минулого століття, з плином літ знову став руйнуватися, поки між місцевими краєзнавцями та байдужим спостеріганням влади тривали багаторічні чвари щодо точного місця захоронень.
Здається, нарешті крига скресла в часі відзначення сторіччя Чортківської офензиви (2019 р.), коли було досягнуто домовленості між керівництвом трьох областей – Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської – щодо співфінансування будівництва величного меморіального комплексу. Однак знайдені після копання котловану людські рештки і накладений мораторій на подальші будівничі роботи, а згодом і початок повномасштабної війни знову відтягнули вирішення цієї важливої справи на невизначений час.
Наприкінці листопада минулого року, коли за велелюддя громадськості і представників влади освячували новоспоруджену коштом В.Мармуса скульптуру архангела Михаїла – покровителя українського воїнства, що височітиме над цими похованнями, багато мовилося про плани щодо завершення будівництва. «Маю надію, що ми доведемо цю справу до кінця, бо ми українці – єдина родина», – мовив тоді Володимир Мармус у своєму виступі на урочистому заході.
Володимир Мармус на відкритті скульптури Архангела Михаїла у Чорткові. Листопад 2024 р.
Проте минули зима, весна, а за ними уже й половина літа року нинішнього, а віз і нині там.
Завітавши до редакції, добряче засмаглий на сонці Володимир Мармус розповідає, що навесні звернувся з приводу початку робіт до міської ради, однак там відповіли, що грошей немає, людей також, молодь виїхала за кордон, мовляв, давайте собі раду самі.
Літній чоловік пригадав історію, як він свого часу вже брався за відновлення цих поховань. Діялося те ще у далекому 1989 році. Натоді ще було в живих багато учасників національно-визвольних змагань. Серед них – окружний провідник ОУН Михайло Пасічник, 1908 р. н., випускник нашої гімназії, котрий розповідав, як вони, юні гімзазисти, на Зелені свята під покровом ночі замаювали стрілецькі могили, а «шандарі» наступного дня все те нищили. Силами громадськості помалу це місце окультурили, було розчищено від чагарників дев’ять рядів поховань по десять, а то й більше могил у кожному, які ледь проглядалися. Але з часом і вони стали руйнуватися, по місцю захоронень почали ходити, їздити машини... Знайшлися, каже, мудрагелі, які стверджували, що там немає ніяких поховань. Врешті-решт пішли на компроміс – встановити у цьому місці символічний пам’ятник. Стали копати котлован для заливки основи...
«Я не міг повірити, що тут нічого немає, – продовжує розповідь пан Володимир. – Увечері прийшов з лопатою і став копати – один людський череп, інший... Металошукачем знайшов кулю від французького карабіна, якими була озброєна так звана армія Галлера, квадратні цвяхи. Тоді подав заяву в поліцію, було відкрито кримінальну справу про глум над похованнями... Та й сотник УГА В.Пітушевський, коли помирав у 1943 році, як згадується у «Літописі Червоної Калини», неспроста просив поховати його поруч з побратимами...
Проте менше з тим. Чому ми взялися за цю справу?
Спершу в якійсь мірі очікували активізації дій від влади. Щоб прискорити цей процес, створили громадську організацію. Від її імені стали більш активно діяти. Якщо раніше спонукали інших до дій, то тепер взяли на себе таку місію – відновлювати і зберігати пам’ять про наше героїчне минуле. Мій загиблий син Василь теж мене у цьому підтримував. До слова, половину коштів, отриманих від держави як виплата родині загиблого Героя, я готовий спрямувати на цю справу. По-друге, мною видана книжка про село Росохач, кошти з продажу якої спрямовуються на відновлення цвинтаря. Відкрито також благодійний рахунок.
Багато висловлювалось думок, щоб це відкласти до кращих часів. Але на кого перекладати відповідальність? Хто знає, яке майбутнє нас чекає? Бачите, яка зараз ситуація на фронті. Яка нині влада, що ніяк не може покласти край корупції. Багато хто розчаровується, мовляв, така Україна мені не потрібна, виїжджає за кордон тощо. Проте ми не маємо права опускати рук. Як не ми, то хто?!
Отож, ми взяли ініціативу на себе. Фахівці з міської архітектури зробили розбивку території. Ми оплатили роботу екскаватора, придбали арматуру. Два тижні удвох разом з братом Миколою збивали опалубку 30 см завширшки і 40 см в глибину, наприкінці прийшов помагати чортків’янин Євген Семирозум. Одним словом, все підготували і стали міркувати, як будемо заливати...
Нам дуже пощастило. Нині у Чорткові зводить будинок біля єпархії одна будівельна компанія з Тернополя, яку очолює Павло Білик, уродженець Росохача. З його батьком – Олексою ми разом в дитинстві пасли худобу.
На свято Володимира я був у церкві й мені зателефонували, щоб підійшов поруч на будівництво – саме на об’єкті перебував пан Павло. Увів його в курс справи і він погодився поофірувати 16 кубів бетону. Мовляв, треба буде ще якась поміч – звертайтесь. Ось такий щедрий подарунок випав мені на іменини. (Сміється.) Тому велика вдячність Павлу Олексійовичу за таку посильну підмогу.
У визначений час минулої середи, 23 липня, нас зібрався уже більший гурт людей, щоб швидко роздати бетон. Троє осіб було з Чорткова, решта – з Росохача (див. на знімку вгорі). Тепер кілька днів чекатимемо, коли він застигне, і можна буде свердлити отвори під штирі.
Далі будемо замовляти виготовлення кам’яних хрестів висотою 90 см, подібно як на польському похованні поруч. Всього їх буде 90 шт. Коли їх встановимо, зверху вся територія присиплеться чорноземом, посіється травичка. По периметру викладеться доріжка, аби можна було пройти у випадку негоди. Поруч зі скульптурою Архангела Михаїла планується перепоховати чотарів УГА Мельничука і Шеремету, розстріляних поляками у 1921 році, що нині покояться поруч з комплексом поховань загиблих радянських воїнів на чортківському цвинтарі. Поруч з побратимами їм буде більш належне місце. Пізніше увесь цілісний меморіальний комплекс обнесеться огорожею. Але це вже – інша історія. Наразі наше основне завдання – відновити поховання вояків УГА.
Принагідно звертаємося до добродіїв, можливо, хтось в Україні чи за кордоном бажає матеріально підтримали це будівництво. Будемо дуже вдячні!
Розуміємо: ситуація на фронті важка, щодня гинуть люди. Звичайно, пріоритетом має бути підтримка ЗСУ. Але й цю важливу справу потрібно довершити до кінця. Адже тут покояться воїни минулого, котрі теж загинули за Україну. Інакше – які ми патріоти, якщо не будемо шанувати своєї історії?!
Ніхто не каже, що потрібно спорудити щось помпезно-величне. Ні! Лишень щоб можна було прийти до цього святого місця, запалити свічку і помолитися за душі тих, хто віддав своє життя за незалежність України. Щоб нарешті ці хлопці сказали нам «дякую», що вони можуть тут покійно тут спочивати...»
Реквізити банківського рахунку: 26001924915904.980
IBAN: UA273204780000026001924915904
Код банку: 320478
РНОКФО: 44472511
Отримувач: ГО «ЧМГО по відродженню історичних пам’яток та подій відновлення Незалежності України»
