Майже місяць збиралися ми потрапити на жнива в одне з найбільших приватних агропідприємств Чортківщини – ПАП «Довіра» (6,4 тис. га ріллі в обробітку), яким ось уже десять років успішно керує 47-річний директор Олег Войцишин, успадкувавши від батька – світлої пам’яті Войцишина Івана Адольфовича добротну господарку і піднявши її на ще вищий рівень. Однак несприятливі погодні умови відтягували в часі дозрівання хлібів, а потім на два тижні затягнулися дощі. І ось ми в один із погожих серпневих днів – на дорідних угіддях староягільницького відділку підприємства – найстаршого за віком, звідки усе бере свій початок.
Спершу Олег Іванович повіз нас у поле. Ось, одразу за селом, зелено-білий Claas Lexoin 670 намотує на жатку довговусий ярий ячмінь. За якусь хвилю-другу до нього свіжоскошеною стернею, здіймаючи куряву пилу, наче у чорно-білих довженківських кінострічках, поспішає трактор John Deere з бункером-перевантажувачем від заводу Кобзаренка. Аби далі, пересипавши збіжжя на багатотонну вантажівку, доставити його на елеватор на подальшу переробку.
«Це ще далеко не найпотужніший колісний комбайн з лінійки Claas. Нещодавно придбав нового в кредит, зараз вам покажу», – помітивши нашу зацікавленість, мовить Олег Іванович.
Переїхавши біля Черкавщини через залізничну колію, простуємо природним коридором між соняхами і кукурудзою, немов у якомусь глибокому каньйоні, за якусь мить зупинившись перед дорідним ріпаковим полем.
Здаля на горизонті видніються два німецькі комбайни Claas, що «пливуть» назустріч один одному. На перший погляд, особливої різниці між ними немає. Але той, що новіший, з цифрами на боці «8600», за світловий день молотить до 50 га площі, коли максимальні потужності його «молодшого брата» – 30 га. (Для порівняння, старенька «Нива» витискала максимум 10 га.)
Всього у «Довірі» дев’ять зернозбиральних комбайнів: два John Deere і сім Claas. З останнього бренду шість уже купував Олег Іванович, оновлюючи відповідно до вимог часу машинно-тракторний парк. Плюс до цього шість багатотонних вантажівок Volvo та багато іншого.
Опісля відвідин поля з вікна директорської «Тойоти» керівник знайомить нас з матеріально-технічною базою господарства. У Шульганівці на завершенні ремонт автомайстерні, поруч з якою міститься вся причіпна техніка. На центральному відділку триває реконструкція чергового пташника на 30 тис. голів птиці, уже третього за ліком. «Довіра», окрім рослинництва, займається дорощуванням курей-бройлерів. Поруч встановили нову вагу, оновили хімсклад на тверді і рідкі добрива, днями завершили реконструкцію току для господарських потреб, що обслуговує пташник. Одночасно скрізь наводиться благоустрій, територія вимощується бруківкою, обноситься бетонною огорожею тощо. «Речі недешеві, але й без них неможливо обійтись. Будуємо «Європу» в Україні», – підкреслює Олег Іванович.
Справжню «Європу» ми побачили уже в офісі агропідприємства, де в рамках реконструкції фактично залишилося завершити фасадні роботи. Зі смаком зроблена конференц-зала, відремонтована їдальня на першому поверсі, що більше нагадує ресторан, облаштовано навіть кабінет для сільського старости. Увесь другий поверх займають офісні приміщення для адмінперсоналу. Все витримано в єдиному модерному стилі. За дизайнера виступила юрист підприємства Роксолана Войцишин.
В ошатному кабінеті директора за філіжанкою кави продовжили нашу розмову про особливості цьогорічних жнив.
«Жнива видались важкими. За мого директорування уперше з таким зустрічаюся, – мовить аграрій. – Довший час була посуха. Слава Богу, пішли дощі, але вони тепер заважають збиранню хліба в полі. Крім цього, спізнилися в строках на 2-3 тижні проти минулорічних. А в серпні уже дні стають помітно коротшими. Зранку зерно довше просихає, оскільки земля за ніч вбирає вологу. І це все накладає свій відбиток. У попередні роки на цю пору жнива уже закінчувались, а цьогоріч лише набирають хід. Але нічого – впораємось!».
На день нашого візиту (1 серпня – авт.) господарство жнивувало четвертий чи то п’ятий повний день. У засіках, зі слів директора, було вже 400 га ріпаку, близько 100 га пшениці і десь стільки ж ярого ячменю. (Звичайно, на сьогодні ці цифри уже будуть неактуальними.) Попри те, до завершення жнив ще далеко, у полі залишається більше двох тисяч гектарів ранніх зернових. За сприятливої погоди потрібно 2,5-3 тижні, щоб справити обжинки.
Порівняно з минулим роком, розповідає Олег Іванович, врожайність наразі спостерігається дещо гіршою. Ячмінь, щоправда, вродив краще. Залежно від поля, ріпак дає від 3,5 до 4,5 т/га. За пшеницю наразі рано говорити, оскільки практично повністю вона ще у полі. Скажімо, у лисівецькому відділку на одній з площ озимина вигоріла на сонці. Через спеку зерно не налилося до повних своїх кондицій. Стихія, слава Богу, милувала. Не було ні градобою, ні сильних вітрів.
Стартували жнива практично одночасно на всіх відділках. Особливість ПАП «Довіра» полягає в тому, що відділки розкидані по всьому Чортківському району у старих його адмінмежах. І коли, приміром, у Старій Ягільниці чи Білобожниці падає тощ, у Босирах на повну молотять.
З реалізацією продукції сьогодні ситуація є значно кращою, ніж у перші два роки війни. Господарство збудувало у Білобожниці потужний елеватор на місці викупленого колишнього комбікормового заводу, поруч – власна залізнична платформа, звідки напряму відвантажують зерно в порти. Морем логістика виходить дешевшою і тому вигіднішою.
«Європа не дуже хоче бачити в себе наш хліб, – мовить директор. – Тамтешні фермери, маючи солідну державну підтримку, побоюються конкуренції з нашого боку, тому ведуть відповідну агресивну політику».
«Дуже швидко збігає життя. Наче вчора приїхав з Києва, а уже збігло десять років, – поринув у спогади Олег Іванович. – Часу ні на що не вистачає. Коли працював лікарем-травматологом в одній зі столичних клінік, міг спланувати собі вихідні, відпустку. А тут ніколи про це думати. Постійно мусиш щось нове будувати, вдосконалювати, розвивати тощо, щоб зібрати кращий врожай, і це тебе поглинає з головою. Земля дуже затягує...».
На запитання, чи не жалкує, що покинув насиджене місце у столиці і повернувся до села, відповідає, що якби жалкував, то би на це не зважився.
«У всьому є свої плюси і мінуси. Можливо, цей негатив десь тебе і «з’їдає», але, так би мовити, з приємного боку. Бо ні на що більше не відволікаєшся, займаєшся конкретною роботою...
Часи сьогодні важкі настали у плані багатьох речей, – продовжує аграрій. – Зокрема з людськими ресурсами. Багато людей виїхало за кордон, пішло до війська, на жаль, є серед наших працівників і такі, що пропали безвісти на фронті. Якби не можливості бронювання, прийшов би сільському господарству «гаплик».
Кістяк команди підібраний ще покійним батьком. Скажімо, комбайнери жнивують уже більше двадцяти років. Той же Василь Ричаківський, що «осідлав» нового Claas. Про таких кажуть, що вони люблять техніку більше ніж свою жінку. (Сміється). Однак всі хлопці та дівчата сумлінно трудяться, тримаються господарства, мають гідну зарплату тощо. А це загалом – 120 працюючих на усіх відділках, за кожного потрібно сплатити немалі податки.
Нелегко нам, але стараємося. Помагаємо фронту – як своїм односельцям, що сьогодні воюють, так і через волонтерів, Раду аграрних підприємств Чортківщини. Нещодавно зустрілося у ТікТоку відео, в яких умовах сьогодні доводиться жнивувати у прифронтових регіонах, коли весь комбайн обвішаний по периметру металевими сітками, щоб захиститись від ворожих дронів. Тих відчайдушних хлопців-механізаторів, які справді буквально б’ються за хліб, можна сміливо прирівнювати до солдатів. Ось це уже, дійсно, страшно!
Тому головне сьогодні – зупинити ворога на сході, а ми свій аграрний фронт тут, у тилу, уже якось втримаємо», – підсумовує розмову наш співбесідник.
