Його світлини часто рясніли в соцмережах у різних групах пошуку безвісти зниклих. За ними й пам’ятатимуть цього чорнявого з ледь помітною сивиною на скронях чоловіка ті, хто не був з ним особисто знайомий. Проте для рідних, близьких, друзів навіки 46-річний Кульчицький Павло залишиться як добра, скромна і щира людина. В селі і на роботі його називали «токарем від Бога», адже не було такої деталі, яку б він не міг виготовити. Усе своє свідоме життя після закінчення училища Павло віддав улюбленій справі – спершу на комбікормовому заводі, а потім, аж до призову в ЗСУ, працюючи в агропідприємстві «Довіра».
Об 11-й годині суботнього дня, 9 серпня, на ошатному батьківському подвір’ї зібралося багато люду, щоб вшанувати світлу пам’ять українця, який залишив свою оселю, родину, улюблену роботу, бо десь глибоко у його душі жевріла козацька звитяга.
Мешканці невеличкого села, яке й до повномасштабної війни не налічувало дві сотні осіб, належним чином підготувалися до зустрічі Героя. Ще попереднього дня, коли траурний кортеж з тілом воїна «на щиті» повертався з війни, увесь гостинець аж до дому воїна, церкви і кладовища вистелили живими літніми квітами і гіллям хвої.
«Напевне, все село пам’ятає останню його відпустку, – мовив в часі прощального слова настоятель місцевого храму о. Любомир Фінковський. – Усвідомлюючи, куди йому доведеться невдовзі повертатися, він практично з кожним попрощався, мовляв, отче, мабуть, я уже більше не повернуся. Розповідав, що одного разу їх заходило на позиції двісті, а вийшло двадцять. На них буквально все горіло...».
Павло був людиною доброго і щирого серця. Коли робив щось для когось чи для церкви, то робив це тихо, не задля слави. Слава прийшла з ним у наше село...».
В часі прощання з тілом покійного священник передав пожертвувані гроші родині загиблого, але та відмовилася, віддавши кошти на потреби ЗСУ, мовляв, Павло би теж так вчинив. На них, зі слів отця Любомира – знаного у краї волонтера, буде придбано черговий дрон для наших захисників.
Від 4 жовтня 2023 року, коли стрілець-електрик стрілецької роти солдат Павло Кульчицький вийшов на завдання, ниточка зв’язку із ним обірвалася. Розповідають, що з того рейду не повернувся ніхто, вдалося евакуювати лише поранених. Тому жевріла примарна надія, можливо, знайдеться серед полонених. Однак ДНК-експертиза підтвердила, що одне з переданих ворожою стороною обгорілих тіл належить Павлові.
...Остання знайома з дитинства дорога до ошатної красуні-церквиці, де відспівували тіло воїна. Звідси – крутим підйомом на кладовище. І у прибраній білим простирадлом і тризубом з кетягами калини могилі, як колись хоронили повстанців, під мідні звуки Славня України і почесний військовий салют наш захисник нарешті знайшов вічний спокій у рідній землі.
Кульчицький Павло став першим загиблим захисником із Семаківців. Дай, Боже, щоб останнім...
