Другим кінофільмом, що знімався на теренах нашого району, була стрічка «Квартет Гварнері». Це пригодницький фільм з цікавим сюжетом про реальні події часів громадянської війни на постімперському просторі російської імперії 1920-х рр. Зйомки почалися в 1977 році, на екрани фільм вийшов у 1978-му. В ньому брали участь вже більш досвідчені та відомі актори: Юрій Соломін, Михайло Кузнецов, Вацлав Дворжецький. Знов-таки знімали кіношники з Одеської кіностудії.
Я так зрозуміла, що їм у нас сподобалось. І найперше, що їх привабило, – це коні! Адже такий прославлений кінзавод поруч – у Нагірянці. І наїзників – навчених, досвідчених – вистачає. Епізоди з кіньми знімались двічі: і тоді, коли банда нападає на поїзд, і коли прості хлопці-кіннотники слухають симфонічну музику. Щоб загін виглядав чисельнішим, на коней посадили всіх, хто вмів їздити.
Зовсім юною дівчиною знімалась в тих епізодах Марія Кавецька (тепер Жежер). Але в загоні кіннотників вона грала хлопця (фото вгорі зліва). На неї одягнули кашкета, сховавши волосся. Почали зйомку, коні рвонули лісом. З голови дівчини гілкою збило оту «будьонівку», і русяве волосся розсипалось по спині. «Сто-о-оп!» – залунав голос режисера. – Кадр зіпсовано, починаємо спочатку». От я тепер роздумую: а чому в загоні не могло бути дівчини-наїзниці? Згадайте фільм «Гадюка». Але з режисером не дискутують.
Фото: з родинного альбому Марії Кавецької (Жежер)
Зате як приємно тепер, через стільки років бачити знайомі обличчя, зняті крупним планом, – Альберт Протоковило, Борис Буринюк та інші, на жаль, тепер на кінзаводі немає жодного чоловіка. Конюх Я.Запорожець пішов на фронт, захищає Україну. Отож, всю важку роботу виконують жінки (на фото Любов Кучарська з кобилою Лохиною).
У масових сценах на рейках залізничної колії у Чорному лісі знімалось, можна сказати, пів Чорткова. Наш сусід В’ячеслав Глушков ходив туди, як на роботу. Пенсіонери, молодь, студенти підробляли. Учасник самодіяльного театру БК Ігор Хабенюк навіть зіграв маленьку роль чергового по станції.
Мені пощастило випадково побачити кінозйомки на залізничному вокзалі. Біля пакгаузу стояв старий вагон, весь квартет сидів у ньому. Бачила я Михайла Кузнецова – солідний сивий чоловік з яскраво-синіми очима. Дуже мене той колір вразив, на кіноплівці тієї краси чомусь не видно. Звичайно, той вагон вже давно розібрали, багато що змінилося. Нема і тієї залізничної гілки, що вела до м’ясокомбінату (на ній в основному й зняті епізоди з масовкою).
У цей напружений воєнний час не всі локації зйомок на вокзалі ми можемо відтворити, самі розумієте. Ось так ми охопили найвидатніші місця зйомок у наших краях. Ну, а далі у фільмі – море, Одеса.
За сюжетом кінокартини, квартет музикантів підключається до пошуку раритетних інструментів. Вони не хочуть, щоб ті «пливли» за кордон – у прямому і переносному сенсі. Інструменти хотіли таємно перевезти морем. От чому музиканти опинились в Одесі. Там, на узбережжі, весь квартет і загинув. Отакий «нещасливий кінець».
І виникає запитання: «А чи варто?». Звичайно, людське життя незрівнянне ні з чим. Та чи взагалі потрібні були ті пошуки? Як сказав один персонаж фільму до головного героя Возніцина (грав Юрій Соломін): «Тут війна, голод, розруха, жерти нічого, а ви якісь «раритети» шукаєте!».
Отож, щоб прояснити це питання, ми завітали у Чортківську мистецьку школу імені Василя Мармуса. Вона зустріла нас ремонтом. Але з кожного класу було чути звуки музики. Звертаємось до викладача по класу скрипки Юлії Волкової: «А чим, дійсно, відрізняється стандартний інструмент від... скрипки, виготовленої руками майстра?». І пані Юлія зі знанням справи пояснює нам різницю.
Не важливо, чиє то творіння: відомих італійців Гварнері, Аматі чи Страдіварі. Чи невідомого майстра. Скрипка, зроблена вручну, вже унікальна і неповторна. З подивом пізнаємо, що цей інструмент має до 40 деталей. Кожну майстер виточує, склеює особливим клеєм, лакує, вкладає в неї душу. З яким благоговінням і любов’ю тримає пані Юлія скрипку, на якій грала її мати, Анна Волкова, що теж викладала колись в музичній школі.
Ми дізнаємось, яким може бути склад квартету: 2 скрипки, альт, віолончель. Може бути і контрабас. Викладачі музшколи демонструють нам для зйомки ймовірний склад квартету. Як добре, що такі фільми спонукають нас до творчості!
Ну, а що ж з Одесою? Звичайно, то вже не наші локації, але так хочеться ще раз згадати події стрічки. Особливо драматичні кадри на узбережжі, коли музиканти взяли до рук зброю. Найбільше мені було шкода наймолодшого учасника квартету – кучерявого юнака, якого грав Михайло Кисляров. Про таких кажуть «чистої води гуманітарій». Руки його були навчені тримати скрипку – і аж ніяк не пістолет. Тому він і палив як попало, недоладно, невміло. І в результаті загинув. Шкода, отакі люди першими гинуть у вирі війни.
Тепер теж війна і до Одеси нам не добратися. Але добре мати приятелів всюди (звернулась до родини). Мій племінник по батьковій лінії вислав знімки локацій – вуличок Одеси, де, можливо, проходили зйомки. Та до узбережжя дійти не вдалося, небезпечно. Так що насолоджуємось тим, що є: вулички, море, Одеса!
