У п’ятницю, 26 вересня, погожої сонячної днини усе село Лосяч Скала-Подільської громади прощалося із загиблим 43-річним односельцем, воїном-мінометником Козаком Іваном Васильовичем, котрий загинув 21 вересня на Сумщині зі своїми побратимами внаслідок ворожої дронової атаки.
Їхні тіла разом, в один і той же час, але в різному місці, проводжали в дорогу вічності: Холоднюка Михайла – у Чорткові, Куриляка Романа – в Коропці і Козака Івана – в Лосячі. Днем раніше у Тернополі схоронили доцента кафедри історії педагогічного університету Бославського Володимира, котрий поспішив автівкою евакуювати побратимів і теж заплатив життям. У тому бою полягло шестеро наших хлопців, ще один боєць перебуває у важкому стані. Така вона – війна...
На затишному подвір’ї, побіля старенької побіленої хатини, що навпроти церкви, яблуку ніде було впасти. Проститися з односельцем, що віддав за Україну своє життя, прийшли і старий, і малий. Діти з місцевої школи з синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами, побратими зі 105-ї бригади ТрО, керівництво громади тощо. Чин похорону служило більше десяти священників.
Щемними були слова місцевого пароха, котрий знав загиблого воїна ще зі шкільних років, колись дружив із ним. Розповідав, що не пригадує такого, аби він комусь сказав недобре слово чи зробив зле. Іван був світлою, щирою, доброю людиною. З нього вийшов і дуже мужній, сильний, відважний захисник нашої країни, котрий поклав на полі бою своє життя за Україну і за кожного з нас.
Зі слів Миколи Дозорціва, двоюрідного брата Героя, Іван народився 1982 року у Лосячі. Закінчив дев’ять класів місцевої школи. Потім навчався у Товстенському профтехучилищі, здобувши професію тракториста. Після навчання постійно їздив на заробітки в різні країни Європи, працював і на будовах в Україні. У 2014 році пішов служити в зону проведення антитерористичної операції. Звільнився у 2018 році, далі поїхав на заробітки. 25 лютого 2022 р., на другий день повномасштабної війни, знову став на захист України. Служив у 80-му окремому батальйоні 105-ї бригади ТрО на посаді мінометника. Був професіоналом своєї справи, навчав молодших бійців поводитись з цією грізною зброєю.
За свій довгий бойовий шлях у три з половиною роки пройшов чи не усі гарячі точки: Спірне, Бахмут, Харківщина, Сумщина.
У 2004 році померла матір, вісім років тому – батько. Іван залишився сам, мав лишень старшу рідну сестру, яка уже багато років проживає далеко за кордоном. У Лосячі залишилася велика родина, двоюрідні брати, сестри. Все село переживало за нього, коли він був на війні, допомагало, придбали для хлопців з його бригади генератори, автомобіль, передавали інші необхідні речі.
Загинув разом зі своїми п’ятьма побратимами під час дронової атаки біля населеного пункту Лугівка, що на Сумщині.
Іван був дуже доброю людиною. Хоч був невисокого зросту, але сильний духом. Начебто не мав за кого воювати, адже у нього не було ні дружини, ні дітей, але був патріотом своєї країни до останнього подиху...
Відспівували мужнього воїна у місцевому храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього ПЦУ. Звідси траурна процесія під супровід військового духового оркестру з Борщева вистеленою пелюстками осінніх квітів дорогою пройшла до сільського кладовища. З усіма належними військовими почестями – під звуки Державного Гімну України та військовий салют – поховали Героя у прибраній білим полотном і зеленою гірляндою ямі. Козак Іван став першим загиблим воїном з Лосяча. Ще четверо військовослужбовців-сельчан офіційно рахуються безвісти пропалими. Незмірно дорогою ціною дається нам наша свобода...
Дякуємо тобі, брате, воїне-Герою Іване, за твою жертовну любов до кожного з нас і до нашої матері України!
