Шостого жовтня рясним осіннім дощем плакали небеса, а буденну метушню нашого краю вже вкотре пронизували гучні звуки поліцейських автівок, що супроводжували траурний кортеж із тілом загиблого воїна Яніцького Андрія.
Біль втрати ще одного захисника землі української відчувався в кожному погляді, в кожному схиленні голови, в кожній сльозі. Мовчазна, але глибоко промовиста зустріч – зустріч Героя, остання путь якого – додому на вічний спочинок.
Яніцький Андрій Петрович (14.12.1986 р. н.) родом із Пробіжни (Колиндянської громади); на військову службу був призваний 25 червня 2024 року. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконував свій обов’язок – захист Батьківщини і її незалежність – у складі 5-ї окремої штурмової бригади, будучи заступником командира бойової машини, навідником-оператором 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти. Під час виконання бойового завдання загинув солдат Яніцький 30 вересня 2025 р. поблизу населеного пункту Степове Синельниківського району, що на Дніпропетровщині.
Народився Андрій у с. Пробіжна; зростав, навчався, працював у рідному селі; в юному віці, як кажуть односельці, одружився. Життя було сповнене любові; рано одружився, як мовляли односельці. Звивши сімейне гніздечко, з дружиною народили і виростили трьох дітей. Андрій був не лише воїном, а й батьком, чоловіком, другом. Люта війна, жорстокість ворога-нелюда відібрала не лише воїна, а й світло рідної людини. Його життя – це приклад гідності, відповідальності та любові до родини, до вітцівщини, до України.
У Чорткові на подвір’ї Катедрального собору Петра і Павла священнослужителі відправили поминальний молебень.
Звучала молитва, а серця всіх присутніх, які прийшли віддати честь і шану захиснику, стискалися від болю. У повітрі – тиша, лише звуки скорботної пісні «Пливе кача» пронизували мовчазність і розносилися довкіллям.
Траурний кортеж, що склався з більш ніж десятка машин із синьо-жовтими та червоно-чорними знаменами – символами державності та боротьби, поволі рушив у рідне село Героя. Там, на вітцівщині, й схоронять воїна Яніцького Андрія. Сьомого жовтня о 12-й год. у рідному домі воїна розпочнеться чин похорону.
Герої не вмирають, вони переходять у вічність. Жертовність загиблих захисників України – це зерно, з якого, неодмінно, проросте мир. Ми молимося за всіх воїнів наших і за кожного зокрема, за всіх, хто стоїть на захисті справедливості й волі.
