Холод, голод і самотність на порожніх подвір’ях Чортківського району – безпритульні тварини. У календарі 4-те жовтня – це не звичайний день, а, як на мене, навіть особливий, бо це – Всесвітній день захисту тварин. Запитаєте, чому саме це питання піднімаю на загал? Та тому що ситуація з вусолапохвостими безхатченками як у нашому місті, так і в районі, до болю плачевна.
Днями у фейсбуці, а саме – на сторінці «Чортків Безпритульні Тварини «Chortkiv homeless animals», натрапила на невтішного змісту допис:
«На жаль, ми змушені припинити нашу діяльність та порятунок тварин. Боротьба за виживання безпритульних досягнула крапки: в запасах немає ні грама корму, тварини голодні. Борг тільки в одній з ветклінік сягнув 40 000 гривень. Ще така ж сума боргів за перетримки та за зоотаксі.
На сьогодні дуже просимо, благаємо: хоча б на корм для тварин, аби нагодувати бодай би тих, які чекають на домашній прихисток, на сім’ю.
На превеликий жаль, Шеллі та Найда (собаки, привезені військовими з окопів) не будуть прооперовані, бо більше в борг у ветклініках оперувати нам ніхто не буде.
Якщо в спільноті є люди, які віднайдуть можливість нам допомогти, то ми і наші підопічні будемо вельми вдячні добродіям. Можливо, хтось може залишити оплачений мішок корму в будь-якому зоомагазині Чорткова»...
Monobank 4441 1111 5875 2141
На цій сторінці – безліч (!) фото з дописами: «І знову викинуте маля», «Шукаємо дім… люблячу сім’ю… прихисток…», «Допоможіть маленьким кошеняткам не зустріти зиму на вулиці!», «Нікому непотрібна... «Господар» відмовився» і т. д., і т. п.
Коли настає осінньо-зимова пора, негода не шкодує нікого. Ми, люди, можемо спокійно закутатися в плед, випити гарячого чаю, створити собі затишок; а ті, хто не має дому, опиняються на межі виживання – жорстока реальність…
Для безпритульних вусолапохвостих кожен ранок починається з пошуку їжі, а закінчується знову-таки пошуком хоч невеличкого клаптика для ночівлі.
У нашому місті, як і в районі, області, доволі багато тварин зіштовхується з холодом, голодом і знущанням від байдужості суспільства.
Собаки на ланцюгах, коти у підвалах – міф чи реальність нашого міста?
Жорстокість, що зводиться до простого тримання на ланцюзі: відсутність укриття й непосильні умови – все це не просто симптом людської байдужості, а прямий шлях до фізичних страждань і смертельних ризиків для тварин.
Ось що розповідають місцеві волонтери-зоозахисники…
«На Чортківщині ситуація з бідолашними вусолапохвостими безхатченками – критична і не змінюється на краще, а навпаки – погіршується. Люди, виїжджаючи за кордон, залишають свої домівки, а разом із тим покидають напризволяще своїх колись домашніх тварин. Є чимало випадків, що горе-господарі залишають на подвір’ї собак – прип’ятими на ланцюг, чим піддають бідолашних жорстокій смерти. Думають: сусіди будуть годувати… А сусіди – «добрі» люди – того не роблять, ба навіть тих тварин вивозять у ліс, чи поле, чи десь на бійню, де їх відстрілюють! Тож часто знаходимо трупи тварин. Є і таке, що господарі не стерилізують своїх тварин, випускають на самовигул, а всі приплоди вивозять в чагарники, залишають обабіч доріг, або й топлять у річках.
Дуже боляче про це говорити, навіть хочеться кричати через людську байдужість та наше безсилля хоч якось вплинути на невтішну ситуацію: фінансування щодо порятунку безпритульних тварин ні в області, ні в нашому районі НЕМАЄ! Немає безкоштовних стерилізацій, немає вольєрних перетримок, немає центру стерилізації. В Чорткові немає жодного притулку, аби хоч трохи допомогти тваринам. НЕМАЄ!
Ситуація щодо їжі тваринам – ідентична. Безхатченків дуже багато! В Чорткові та районі є декілька небайдужих людей, які ледве-ледве, стягуючи всі сили, стараються прогодувати собак, котів, віднайти їм прихисток. Та, на превеликий жаль, таких совісних і співчутливих дуже мало.
До прикладу, мішок найдешевшого корму (на даний момент) – 650 гривень. Але ж одним мішком корму це нагодуєш усіх-усіх бідолашних безхатченків. А вони – вусолапохвості, як і ми, люди, потребують тепла, харчів і опіки. Годувати просто кістками, з яких зрізане все м’ясо, – це смерть для тварини. Адже кишківник у них майже не перетравлює кістку.
Не маємо ми допомоги ні від влади, ні від більшості людей. Натомість наштовхуємося на жорстоке ставлення до друзів наших менших, на знущання над ними.
У голові не вкладається: чому наші воїни там, на фронті, в зоні бойових дій, піклуються про собак, котів, про всю малечу вусолапохвостих, а людям тут, в тилу, байдуже до покинутих тварин!..».
Що потрібно зробити в такій ситуації?
Облаштувати місця хоча би для тимчасового перебування тварин, збільшити пріоритетну підтримку зооволонтерів.
Стерилізація та вакцинація допомагають зменшити кількість безпритульних тварин у майбутньому та попередити хвороби.
Законодавчі ініціативи: посилення відповідальності власників за викидання тварин, чітке розмежування обов’язків між «тимчасовим» і постійним доглядом, створення механізмів для швидкого реагування на випадки жорстокого поводження.
Не залишайте їх напризволяще
Кожен може допомогти безхатченкам, для цього не потрібно багато зусиль, лише – бажання:
– прийняти тварин у сім’ю або допомагати притулкам із волонтерською роботою та пожертвами;
– повідомляти про випадки жорстокого поводження компетентним службам і організаціям захисту;
– підтримувати програми стерилізації й вакцинації, а також матеріально допомагати ветеринарним пунктам, притулкам і зоозахисникам;
– допомагати із тимчасовим прихистком: чисті пеленки, корм, медикаменти та фінансова підтримка;
– поширювати інформацію та залишати своїх тварин у відповідальних руках.
Малий внесок – рівний порятунку життя!
Дайте другий шанс – міцнішатиме наше суспільство
Знаймо, безпритульні тварини – це дзеркало нашого ставлення до життя навколо. Холод і голод на вулиці не можуть бути просто «проблемою інших» – це відображення того, наскільки спільно ми готові піклуватися про слабших за себе. Втративши власників, тварини потребують опіки, нашої співчутливості, відповідальності й активних дій.
Якщо кожен із нас посприяє змінам на краще – від простого волонтерства до підтримки у будь-який спосіб – історії про собак і котів, що мерзнуть на порожніх подвір’ях, стануть рідшими.
Це не лише про тварин – це перш за все про нашу культуру поваги до життя.
Тільки разом ми зможемо зробити так, аби кожна тварина мала не просто шанс на виживання, а право на гідне життя.
Кожна історія про вусолапохвостих, втішна чи сумна, – це обличчя нашої спільноти. Якщо ми об’єднаємо зусилля – волонтерські центри, ветеринари, місцева влада та свідомі громадяни – холод на вулицях стане розлютною поразкою для байдужості. Допомога не завжди коштує великого: навіть маленька дія може врятувати життя.
Люди, ваші навіть найменші кроки допомоги – це велике життя братів наших менших, це зміна на краще їхньої долі та й (без перебільшення) нашої загалом, бо всі ми під Богом ходимо.
P. S. Шановний читачу, ще раз сконцентрую увагу: сторінка у фейсбуці – «Чортків Безпритульні Тварини «Chortkiv homeless animals»;
Monobank 4441 1111 5875 2141.
На битій дорозі цей холод – безжальний
і ледь захищає пальто,
А вітер (як міг би) зривав би і дерево, й дах.
Не бійся, маленький, тебе вже не скривдить ніхто:
Ти став недоступним для всіх божевільних розваг.
Беззахисне тільце за шубу тобі й дощовик.
Не скажеш нікому про те, як потрапив сюди,
Про те, що до зради, людської байдужості звик,
Про те, як ще довго прожив би без хліба й води...
Не бійся, маленький, поволі до мене підходь.
Тобі пощастило не згинути в цій боротьбі.
На битій дорозі людей зачекався Господь.
Я так випадково впізнала Його у тобі.
Ольга Кириченко
