Як правило, до Дня працівників сільського господарства України (відзначається щорічно у третю неділю листопада), встановленого президентським указом України ще у далекому 1993 році, увесь комплекс осінньо-польових робіт був практично на завершенні. Однак цього не скажеш про рік нинішній. Ви ж бачите, що не проходить і двох-трьох днів, аби з неба хоч трохи не капнуло. А з середини вересня й за половину жовтня без дощу не обходилося жодного дня. Ось у таких складних погодних умовах сьогодні доводиться працювати хліборобам. Як колись було модно казати: йде битва за урожай. Про це, і не тільки – наше святкове інтерв’ю із заслуженим працівником сільського господарства України, депутатом обласної ради, керівником одного з найпотужніших на Тернопіллі агропідприємств – директором ПАП «Дзвін», благодійником і меценатом Василем ГРАДОВИМ.
– Передусім хочеться щиро подякувати нашим мужнім воїнам, хлопцям і дівчатам, котрі зупинили ворога на лінії вогню і дають можливість нам тут, у глибокому тилу, спокійно працювати, вирощувати хліб і займатися усім комплексом аграрного виробництва, – розпочинає нашу тривалу бесіду Василь Степанович.
– На жаль, цьогоріч погодні умови були не надто прихильні до нас, аграріїв. Холодна весна. До середини червня кукурудза не росла від слова зовсім. Були побоювання, чи виросте вона взагалі, зав’яже качани. Але згодом настали відповідні температурні умови, пройшли дощі й вона, дякувати Богу, пішла в ріст. Попри те, вегетація і дозрівання качанистої, як і зрештою, інших с/г культур, десь на три тижні відстали в розвитку. Якщо ми починали збирати кукурудзу в межах 25-27 вересня, то цьогоріч – у середині третьої декади жовтня. І то на початках вологість була 35-36 відсотків. Навіть нині маємо 27-29.
Практично всю осінь доводиться працювати у непростих погодних умовах. Однак відсотків сорок кукурудзи уже обмолочено. Маємо свій потужний елеватор, дві американські сушарки на газі – у Звинячі та Бурдяківцях, третю на дровах у Лосячі. По мірі можливостей молотимо. Адже надії, що вологість суттєво впаде, немає. А як випаде сніг... Коли випадає день-два сприятливої погоди – стараємося максимально намолотити. Потім три-чотири дні сушимо, складуємо, перевозимо. Погода нас максимально стримує. Якби кукурудза мала вологість 21-22, цей процес відбувався б удвічі швидше і обходився значно дешевше.
Ідуть великі затрати на газ. Коли два роки тому ціна за тисячу кубів блакитного палива була в межах 14 тис. грн, минулоріч – 17, то сьогодні – 23 тис. грн. Навіть отримавши пристойний врожай, враховуючи затрати на сушіння, рентабельність сильно падає. Однак, коли на весні мали острах, що взагалі нічого не буде, то треба дякувати Богу за те, що маємо.
Тому десь мусимо обмежити себе в придбанні нової техніки, модернізації підприємства тощо. Головне – це сплата податків, виплата зарплати, погашення за отримані ресурси.
До речі, сьогодні аміачна селітра коштує 25 тис. грн, коли ще недавно її можна було придбати за 18 тис. Подейкують, що у державі через усім відомі причини будуть проблеми з газом, тоді й з азотними добривами на весну будемо мати нестачу, якщо їх сьогодні не придбати. Враховуючи те, що осіння підготовка до весни вимагає внесення в поле фосфору і калію, господарство мусить реалізовувати врожай за нинішніми цінами, щоб їх закупити, аби наступного року мати можливість знову отримати добрий врожай, забезпечувати відповідну технологію, як того вимагає агрономічна наука.
Аналогічна ситуація й з буряками. Вирощувати їх завжди було складно через надзвичайну затратність культури. А цьогоріч ще додалася негода... Коли ми посіяли перші площі буряків, то земля так промерзла, що під ногами навіть не просідала. Але, на наше щастя, вони ще не пробилися з грунту. І коли пройшли морози, відновилися і пішли в ріст. А хто посіяв раніше, мусів пересівати.
Не можна баритися з посівом цукристих, оскільки перші посіяні площі дають кращі врожаї. Тому мусимо десь ризикувати, щось сіємо скоріше, щось в оптимальні строки, щось «в догонку». Навіть запізнившись на день-два, по сходах це добре помітно.
Як правило, коли навесні починається тепло, йде поступове нарощування температури. Цьогоріч вийшло навпаки: спочатку потепліло, а потім пішов спад. Весна вийшла непередбачуваною. Але це Божий фактор, на який ми не можемо вплинути.
Як і з кукурудзою, ми дещо відстали з копанням буряків, оскільки, як уже зазначив раніше, починаючи з 15 вересня і до 20 жовтня постійно випадали дощі. Ми почали копати 10 жовтня, і як зайшли в болото, так і до сьогодні воно не припиняється. Такої важкої осені навіть не пригадую...
З іншого боку – цукровий завод, з яким ми багато років співпрацюємо, цьогоріч поставив нас у такі умови, що буде сам доставляти сировину найманою технікою. Нам не дуже подобається такий стан речей, оскільки маючи наявний відповідний автопарк, виростивши якісну продукцію, готові самі її довозити. Мабуть, ви помітили – в полі у кагатах багато буряків. Відсотків 65 мусимо самі вивозити на край поля, до центральних доріг різними перевантажувачами, навіть техніку з кам’яного кар’єру задіяли. А це все – додаткові затрати.
Аби доставити з поля до твердого покриття солодкі корені, за нинішніх погодних умов доводиться використовувати спецтехніку з кар’єра. На знімку - директор ПАП «Дзвін» Василь Градовий з водієм потужного Volvo Володимиром Морозом
Ми вміємо вирощувати цукрові буряки. Займаюся ними з 1994 року, ще будучи головою колгоспу. Середня врожайність, приміром, цьогоріч у нас вийде на круг 750-800 центнерів. Але ще не встигли зібрати, як ціна цукру різко пішла вниз – з 25 грн/кг до 18-ти. Причому щорічно маємо такі «гойдалки». Коли цукор падає в ціні, аграрії, звісно, відмовляються сіяти буряки і він знову росте в ціні. Було багато спроб врегулювати державою цей процес, однак ніяк не вдається. Тому коли ми сіємо, не знаємо кінцевої ціни продукції. І коли хто має можливість і технологію виростити врожай в межах 700-750 ц, ще може розраховувати на якийсь прибуток. А коли ні, то й не варто цим займатися, бо нічого не заробиш.
Наше підприємство визначилося, що будемо відводити під солодкі корені в межах 800-1000 га, щоб досягти відповідної врожайності. Головне на сьогоднішній день – викопати і вивезти з поля. У Звиняцькому і Лосяцькому відділку уже завершили копати буряки, залишилося в межах 250 га у Ридодубівському...
Звісно, ми не могли не поцікавитись в досвідченого аграрія, як цьогоріч стоїть питання зі збутом продукції, адже відомо, як було в попередні роки – і блокування портів, і бойкот з боку польських фермерів, котрі висипали з вагонів український хліб прямо на колію...
– По-перше, – продовжує В. Градовий, – маємо своє тваринництво. По-друге, – нещодавно введений в експлуатацію власний елеватор, один з найпотужніших в західному регіоні. Наша кукурудза звідси йде по всьому світові. У нас є свій тепловоз, підведена колія, залізничні ваги, власна лабораторія, обладнана всіма найсучаснішими приладами. На елеваторі стараємося й трохи заробляти – така суть бізнесу.
Для нас елеватор став справжнім спасіння, оскільки маючи таку велику кількість кукурудзи, було б надзвичайно складно. Плануємо поставити ще одну потужну сушарку і очисну машину.
Потрібно розуміти, що ми є серйозними конкурентами для європейських фермерів, де збереглося дрібнотоварне виробництво. Вони не готові до ринкових умов і виживають, розвиваються на основі великих дотацій від ЄС. У Німеччині, скажімо, – 600-700 євро на гектар, у Польщі – 400-500... Натомість ми маємо кращу землю, розвинуті технології. Аграрне виробництво в Україні в останні роки сильно підтягнулося, і за рахунок того, що ми обробляємо великі масиви, собівартість продукції виходить дещо нижчою, ніж у Європі. Коли працюють порти, проблем зі збутом продукції немає. Але якщо, скажімо, порівняно недавно доставити тонну продукції залізницею до Одеси коштувало в межах 700 грн, то сьогодні – 2200. Стоїть питання – чому так? Що аж так кардинально змінилося?
Потрібно, щоб у державі на кожному місці були господарі. Щоб вони переживали за неї, за розвиток бізнесу, була якась стабільність.
Проте ми розуміємо – триває війна. Агропідприємство «Дзвін» старається максимально допомагати ЗСУ. Передусім сплачуючи податки. Цього року ми отримали нагороду від обласної податкової адміністрації як один з кращих платників податків серед аграрних підприємств Тернопілля. По-друге, закуповуючи дрони, автомобілі, прилади нічного бачення тощо. Фронту без тилу не буває. Наші воїни постійно ризикують своїм життям, захищаючи нас на передовій, а ми тут, в тилу, стараємося максимально їм віддячити не тільки добрим словом, а й ділом. Дякуємо Богу, що маємо чим підтримати наше військо.
І наостанок, як голова Ради аграріїв Чортківщини, хочу привітати з Днем працівників сільського господарства всіх спеціалістів, які працюють в аграрній галузі Чортківського району, – механізаторів, водіїв, тваринників і т. д., звісно пайовиків, які довірили нам свої земельні наділи. І прошу їх у майбутньому довіряти земельні частки місцевим аграріям, котрі за них завжди переживають, готові піти назустріч. Побажати їм безмежного здоров’я. Щоб у їхніх родинах завжди був мир і спокій. Принагідно хочеться висловити глибоку шану і вдячність родинам загиблих Героїв. За рахунок їхньої самопожертви ми маємо можливість і зобов’язані гідно працювати на землі. І завершу нашу розмову такими пророчими словами: «Доки ореться і сіється земля, вирощується хліб – Україна є, Україна буде!».
