1-го грудня виповнилося п’ять років Нагірянській територіальній громаді – наймолодшій з п’ятірки, що утворилися на теренах колишнього Чортківського району. Вона об’єднала в собі 12 населених пунктів з населенням понад 8,5 тис. осіб. Напередодні Дня працівників органів місцевого самоврядування, яке щорічно відзначається 7-го грудня, ми поспілкувалися з її очільником – І.Й.КІНДРАТОМ про те, чим живе сьогодні громада, які її перспективи і т. ін.
– Ігоре Йосиповичу, п’ять років тому Ви стали свого роду піонером, адже, обравшись головою, Вам довелося починати практично «з нуля». Як Ви зважилися на такий сміливий крок – очолити новостворену громаду, не маючи за плечима досвіду роботи в органах місцевого самоврядування?
– Чому ж? Певний керівний досвід у мене все-таки був. Після служби в армії 28 років пропрацював на Марилівському спиртозаводі. За цей час були різні періоди в історії підприємства – і розквіт, і занепад. Там я пройшов певну управлінську школу. Неодноразово в часі чергових місцевих виборів люди підходили до мене з пропозицією очолити село, оскільки десь розуміли, що я місцевий. Більшість спеціалістів на заводі були нетутешні. Проте все віднікувався, казав, що наразі не готовий, не «достиг» до того, щоби взяти на себе таку відповідальність. Це зовсім інші виклики. Але настав вік зрілості – 50 років. Зрозумів: якщо не сьогодні, то коли?
За час роботи на Марилівці у нас працювали люди з різних сіл, від котрих не раз чув про проблеми, що є в населених пунктах. Я довший час працював виконробом, ми багато допомагали від заводу навколишнім селам, школам, садочкам і т. д. І я вирішив спробувати. Тепер уже чітко розумію, що це таке. На тоді стовідсоткового бачення ще не було.
Звісно, було нелегко. У виборах брало участь шість достойних кандидатів, поважні люди, від сильних політичних сил тощо. Проте народ мені повірив.
– Як-то кажуть, новостворена сім’я починає з ложки і вилки. З чого починали Ви практично на голому місці?
– Однозначно треба було передусім підібрати команду. Перш за все проїхав сусідніми громадами, познайомився з їхніми головами. Багато спілкувався з Віктором Шепетою, Романом Клапківим, Людмилою Павлінською. Перше – ми взяли в команду фахівців, які уже працювали в колишніх сільських радах. Скажімо, в Шульганівській с/р – Галина Степанівна Буряк пропрацювала секретарем декілька каденцій. Вона і сьогодні працює у нас на цій посаді. Запропонував Йосипу Івановичу Зібрівському посаду заступника. Оксана Франківна Лазарчук була секретарем Ягільницької сільради, тепер працює секретарем нашого виконкому. Плюс до цього «кістяк» Нагірянської с/р залишився, трохи добрали людей. У мене було своє бачення того, що спеціалісти, котрі працювали по сільських радах, більше володіють проблемами своїх сіл. Тож старався максимально залишити їх на посадах. Скажімо, староста у Старій Ягільниці – колишній сільський голова, у Мухавці – колишній секретар. У Капустинцях – головний бухгалтер з Милівців. Лишень у Сосулівці та Улашківцях прийшли молоді хлопці.
Непросто було й запустити увесь механізм громади. Багато завдячую в цьому Ользі Михайлівні Криницькій, котра очолила наше фінуправління, чимало літ маючи справу з фінансами у Чортківській РДА. А коли з коштами порядок, то й з усім іншим уже куди легше.
Завдячую також Ірині Володимирівні Бартків, яка раніше працювала у бухгалтерії районного відділу освіти. У нас вона очолила бухгалтерію найбільшого гуманітарного відділу: десять шкіл, шість садочків, а ще – культурна галузь. Найбільше переживань було – як виплатити першу зарплату. Повірте, було нелегко. Сьогодні я усміхаюся, але тоді мені було не до сміху. І це правда, що основну роль у нашому становленні відіграли кадри.
Фото: Нагірянська сільська рада
Основне моє кредо – це оптимізація видатків і сплата податків. Ми стали вивчати, чого у нас ще не зроблено. Почали інвентаризацію земель, адже наша громада здебільшого аграрна.
Одним з пунктів моєї програми був запуск Марилівського спиртозаводу. Десь приблизно розумів, можливо, не так аж глибоко, проблеми галузі та її перспективи. Вів неофіційні перемовини з людьми, які впливали на його долю. Відбулися спершу одні торги, потім інші. Прийшов новий власник – компанія «Вітагро енерджі». Як би там не було, підприємство запрацювало. Зараз воно є основним платником наших податків – покриває майже 20 відсотків місцевого бюджету, в працівників пристойна зарплата, 150 нових робочих місць, що чи не основне. Нині підприємство проводить модернізацію, планується запуск нових цехів, тобто ще будуть створені нові робочі місця. Зараз воно випускає біоетанол. Проте там є багато напрямків роботи, побічні продукти, з яких можна робити іншу сировину. Скажімо, цех з осушки барди, комбікорми. Вони використовують альтернативні джерела палива – щепу, пелети. Встановили турбіну, тобто самі виробляють електроенергію. Є поняття використання вторинного тепла, зокрема для теплиць тощо.
Далі. Ми розуміли, щоб розвивалася наша громада, однозначно мусіли всім нашим жителям надавати якісні послуги. Часу на «розкачку» не було, потрібно було засукати рукава і працювати.
Створили комунальне підприємство «Благоустрій». Воно займається упорядковуванням території, підтримкою порядку на кладовищах і т. д. Але найбільшим досягненням вважаю те, що придбали за 1,8 млн грн сміттєвоз і вже півтора року відвозимо тверді побутові відходи на переробку. Тобто жодного нового несанкціонованого смітника за моєї каденції не відкрилося. Більше того, цьогоріч витратили з бюджету понад мільйон коштів, аби провести рекультивацію наших дванадцяти сміттєзвалищ. І сьогодні там росте трава.
Великою справою стало створення місцевої пожежної команди. Маємо свій автомобіль, навчений підрозділ. Відрадно, що хлопці приїжджають на місце пожежі швидше, аніж Чортків, ефективно реагують на виклики. Наразі немає потужної техніки, але над тим працюємо.
Ми розуміємо, що таке молодь. Без неї немає майбутнього. Проте війна внесла свої корективи. Раніше у нас було 10 шкіл, однак є серйозна проблема зі зменшенням населення, як і по всій країні. На превеликий жаль, мусіли понизити у ступені чотири школи. Усі садочки функціонують, окрім Староягільницького. Крім цього, відновили усі тимчасові найпростіші укриття в нашій громаді.
– З Ваших слів бачимо, що Марилівський спиртозавод поступово відроджується. Крім нього, на яких економічних «китах» тримається ваша громада?
– На території громади провадять свою підприємницьку діяльність п’ять потужних агропідприємств: ПСП «Ягільниця-В» (директор – В.М.Вислоцький); ПАП «Довіра» (О.І.Войцишин); ПАП «Фортуна» (О.І.Фрич); ПАП «Березина» (В.Я.Заболотний); «Агросинтез Поділля» (Д.В.Задорожний). Вважаю, що вони досить ефективо й успішно розвиваються, справно сплачуючи податки, надаючи благодійну допомогу.
Жнива у ПСП «Ягільниця-В»Фото: з архіву редакції сайту
Крім цього, на терени громади релокувалося одне харківське підприємство, що виготовляє резинові вироби і сировину до них. Воно теж приносить суттєві доходи до нашого бюджету.
– Ви хочете сказати, що Нагірянська громада сьогодні самодостатня?
– Ні, звичайно, ми теж дотуємось. Маємо декілька видів субвенцій. Базову, що надається всім громадам, – у розмірі 10,7 млн грн і близько 23 млн грн освітянської субвенції. Однак, навіть після оптимізації шкільної мережі, коштів все одно не вистачає, тож у кінці року будемо доплачувати з місцевого бюджету.
– Знаємо, що ви перебрали на себе «первинку», яку не всі громади ризикували взяти.
– Тут ще багато невирішених питань. Якщо в освітянській галузі ми більш-менш все розуміємо, оптимізували мережу і т. ін., то медицину, яка сьогодні досить-таки в занепаді, треба ще розвивати і розвивати.
Встановили до кожної амбулаторії пандуси. У Нагірянській, Ягільницькій та Улашківській амбулаторіях почали облаштовувати туалети і кімнати для людей з особливими потребами. У перших двох фактично уже завершили. Замінюємо зараз дах на Ягільницькій амбулаторії. Наступного року візьмемося за облаштування кабінетів для медперсоналу. В Нагірянці та Улашківцях вони більш-менш у задовільному стані. Також будемо поновлювати матеріально-технічну базу. Замовили обладнання, щоби проводити аналізи на місці. Відповідно – медицина живе з того, що бере у Міністерства охорони здоров’я пакети й отримує за надані послуги кошти. Ми їх вивчаємо, вдосконалюємо, проводимо навчання з працівниками, щоб отримувати якомога більше пакетів. Нас десь лякали, що крах неминучий, проте завдяки титанічній праці наших медпрацівників, а особливо керівника первинки Ігоря Євгеновича Красовського, підрозділ запрацював та надає людям нашої громади якісні послуги.
– Чи багато хлопців з громади служить? Як їм допомагаєте?
– Як і зі всіх громад, чимало чоловіків пішло добровільно служити у перший рік війни. Ця цифра є мінливою, але, гадаю, близько 120 воїнів з громади сьогодні на лінії фронту. Це – не кажучи про тилові частини. На жаль, маємо Героїв, які поповнили Небесне військо. На сьогодні п’ятнадцять жителів нашої громади віддали своє життя, захищаючи волю і незалежність України, сімнадцятеро пропали безвісти.
Фото: з архіву редакції сайту
Звісно, як і увесь український народ, активно включилися у допомогу війську з перших днів війни. Збирали ліжка, готували солдатам їжу. Мешканці сіл звозили продукти, навіть готові харчі, військові приїжджали і забирали. Адже на початках забезпечення не встигало. Потім військо стало на ноги і ми переключилися на благодійні організації, плели сітки, робили все, що могли, аби покращити долю нашим військовим.
Наразі здебільшого виділяємо кошти на ЗСУ. Скажімо, тільки цьогоріч спрямували 1,3 млн грн. Виплачуємо матеріальну допомогу раз у рік військовим, які служать за межами області. Минулоріч на ці потреби пішло з бюджету близько 1,5 млн грн, і цього року плануємо виплатити. Надаємо також одноразову допомогу родинам безвісти зниклих. Зрозуміло, виділяємо кошти на поховання Героїв. А так – практично в кожному селі громади діє свій волонтерський центр. Наприклад, у Шульганівці чоловік старости Роман Гулька має невеличкий цех, де виробляє простий шанцевий інструмент: кирки, ломи, штирі тощо. Він завжди потрібен чи то при наступі, чи обороні. Ще один мешканець громади робить просто дивовижні високотехнологічні речі, які я не можу сьогодні озвучувати...
На останній сесії уже вдруге цьогоріч виділили певну суму коштів частині, що дислокується на теренах Чортківщини, на підтримку її боєздатності. Зокрема, на прохання військового з Ягільниці виділили з бюджету 240 тис. на придбання РЕБ. З Милівців хлопці служать, яким уже двічі виділяли по двісті тис. грн. Ось надійшов запит зі 105-ї бригади ТрО на 300 тис. грн. Підрозділу «Барні», де служить наш земляк Степан Барна, виділили 300 тис. грн. Тобто – хто звертається з листами від командування, стараємося допомогти кожному.
– Розкажіть більше про розвиток інфраструктури. В соцмережах доводилося читати, що у вас і дороги ремонтуються, і дитячі майданчики будуються…
– Завжди вітаю тих підприємців, які створюють нові робочі місця. Від цього і матеріальне становище жителів громади покращується, і податки сплачуються. Чітко розуміємо, щоби залучити інвесторів, має бути розуміння того, що прибуток буде не одразу. Потрібно мінімум п’ять років. Тому є порозуміння з депутатським корпусом. І новим підприємствам, які до нас приходять, затверджували мінімальні ставки податку – три відсотки, звісно, з наступним коефіцієнтом збільшення. Щоб, коли воно стане на ноги, могло сплачувати податки. Можливо, наша громада має деякі переваги, оскільки близько колія, проходить міжнародна траса М-19. Якщо є пропозиція від бізнесу, завжди радо йдемо назустріч.
Завжди був прихильником того, що видатки потрібно оптимізовувати. Ми автоматизували наші шкільні котельні і сьогодні там працює всього один опалювач, коли раніше було чотири. З одного боку прикро, що скоротили робочі місця, однак з іншого – зекономили велику частину коштів. Керівник гуманітарного відділу бачить на місці, що робиться в кожній школі, коли запалений котел, яка температура в приміщенні тощо. Автоматика нам обійшлася в мільйон гривень, але наступного року дала економію.
Бачу майбутнє за зеленою енергетикою. Плануємо з найбільшої нашої школи – Ягільницької – почати встановлювати сонячні батареї. Електрика постійно дорожчає. Під час війни є проблеми з відключенням світла. Тому будемо ставити, щоб мати свою енергетику.
Почали реконструкцію котелень, встановлювати економні котли, замінювати батареї тощо. Уже замінили 70 відсотків системи опалення у Нагірянській гімназії. Відчуваємо, що газу витрачаємо менше, а комфорт набагато більший. Зробили реконструкцію опалення на першому поверсі Улашківської школи – директор не може натішитися.
Кожен рік вкладаємо кошти в дороги. Лишень цього року ми витратили 5 млн грн з місцевого бюджету, плюс співфінансування ОДА у розмірі 1,5 млн грн. Самі можете переконатися, що сьогодні комфортно доїхати до найвіддаленіших наших сіл – Капустинців, Милівців чи Сосулівки. Проблемною залишається дорога Нагірянка – Стара Ягільниця. У цьому році вклали у неї 3,5 млн грн. Розуміємо, що ямковий ремонт неефективний. Тому зробили асфальтом дві суцільних ділянки, а між ними ямковий. Тепер від повороту на Долину і аж до Шульганівської школи можна заїхати без проблем. Будуть надходження до бюджету, сподіваємося не менше вкласти в цю дорогу наступного року.
Це щодо доріг загального користування. Крім цього, вклали 7 млн грн у дороги місцевого значення. Щоб нікого не образити, рахуємо від кількості жителів у населеному пункті, пропорційно виділяючи кошти на благоустрій. Тільки цьогоріч відремонтували гарячим асфальтом 400 м дороги у Нагірянці, Мухавці та Заболотівці – по 300 м і в Милівцях – до 200 м.
Також розуміємо, що майбутнє – за молодим поколінням. Замінили систему освітлення у Мухавському садочку. Працюємо над інклюзивною кімнатою в дитсадку в Улашківцях. Щоправда, життя заставило нас подекуди об’єднати дві установи. Зокрема у Ягільниці садочок переїхав у школу, де є тимчасове укриття. Та й в одній установі працювати легше, щоб забезпечити їх паливом чи електрикою. Крім цього, придбали шкільний автобус, що дало нам можливість провести оптимізацію шкільної мережі.
У кожному селі громади встановили по дитячому майданчику. Наступного року плануємо придбати ще по одному. Мусимо довести медицину до тих норм, до яких зобов’язує держава. Потрібно платити достойну зарплату людям, щоб шанували своє робоче місце. І зрозуміло – надавати якісні послуги жителям громади.
– Видається, що громада має значний туристичний потенціал: замок Лянцкоронських, Улашківський монастир, дерев’яні церкви у Заболотівці, Нагірянці, Старій Ягільниці, Черкавщині. Чи є якийсь план розвитку туризму?
– Якщо чесно, за всім не встигаю. Основна проблема – це кадри. Звісно, ми маємо велике історичне минуле. Чортківська офензива, у дитячі роки в Ягільниці перебував Степан Бандера, штаб Романа Шухевича в Заболотівці, музей історії села Ягільниця, нещодавно відкритий музей щіткарства у Заболотівці тощо. У нас дуже мальовничий край. На сьогодні стараємося осилити те, що можемо, що нас держава зобов’язує робити. На жаль, молодих людей не цікавить зарплата, яка сьогодні є у місцевому самоврядуванні. Я приїжджаю під випускні у наші вузи, кажу: дайте нам спеціалістів. Там відповідають: пішли в піцерію працювати, де отримують 15 тис. грн на руки. Розуміємо, час сьогодні важкий, люди заледве виживають.
Дерев’яна козацька церва у Заболотівці
Дуже би хотілося, щоб пішов нам назустріч підприємець, який свого часу купив замок Лянцкоронських, щоб можна було його розвивати для туризму. Людина мешкає в Чернівцях, можливо, його не так болить, як нас...
Замок Лянцкоронських у НагірянціФото: з архіву редакції сайту
– Чим Ви пишаєтесь за 5 років своєї роботи?
– Повірте, для мене немає такого поняття – це, мовляв, я зробив. Все це – заслуга нашої команди, жителів громади.
Насамперед пишаюся тим, що ми створили громаду. Ми не мали часу на роздуми. Мусіли діяти, причому діяти правильно. За це завдячую нашим спеціалістам. Іноді сварюся з ними. Але коли відлягає на душі, кажу: ви – найкращі! Громада нині функціонує. Однозначно вона має майбутнє.
Чим ще пишаюся? Що жодного кілограма ТВП за час моєї каденції не вивезли десь у лісосмуги. Сьогодні майже 50 відсотків жителів громади уклади угоду з КП «Благоустрій». Цього наразі не вистачає. 300 тис. грн дотуємо комунальному підприємству. Наведення порядку з вивезенням ТПВ вважаю найбільшим нашим успіхом.
Крім цього, ухвалили ряд програм. Наприклад, сім’ям, що прожили не менш як три місяці в громаді і народили дитину, виплачуємо 5 тис. грн. Мабуть, жодна громада в області не платить щорічно 10 тис. грн військовим, які служать. Хто поранений під час несення військової служби – виплачуємо 10 тис. грн одноразової допомоги. Шестеро людей з Нагірянської ТГ проживають у закладах для престарілих, за яких ми платимо кошти. Кожен депутат має благодійний фонд у розмірі 15 тис. грн, плюс я, як голова, – 150 тис. грн. Сьогодні ухвалили програму: дітям, які посядуть перші місця навіть на районних олімпіадах, виплачуватимемо 10 тис. грн, за другі – 3 тис. грн, треті місця – тисячу грн. Заохочуватимемо і вчителів, що підготували переможців. Є у нас чудова мистецька школа. Приємно, що діти мають чим зайнятися, розвивають свої таланти.
– Чи не жалкуєте, що впряглися в цього плуга? Якщо будуть вибори, знову балотуватиметеся на цю посаду?
– Планів і ідей у мене багато, не всі пункти своєї передвиборної програми я виконав. Тому, вважаю, як прийде час, спробую знову свої сили. Звісно, часи відчаю бувають. Найважче, коли ти мусиш прийти на подвір’я і принести матері похоронку...
Попри те, я ні про що не жалкую, адже свідомо йшов на цю посаду. Йшов служити людям у тому краї, де народився, де жили мої батьки. Я народився 1971 року. Батько теж місцевий, моя матір з переселенців, походить зі Сянщини. Навчався спочатку у Нагірянській, потім у Ягільницькій середній школі. Закінчив Тернопільський політехнічний інститут. Далі був рік служби в армії. Демобілізувавшись, пішов працювати на Марилівський спиртозавод. Починав з експедитора, багато років працював виконробом, механіком, провідним інженером тощо. Маю ще рідну сестру, двох синів. Старший син сьогодні за кордоном, молодший – студент політехніки. Дружина працює у садочку в Чорткові.
– Насамкінець, Ваші побажання колегам, адже наше інтерв’ю вийде напередодні професійного свята – Дня працівників місцевого самоврядування.
– Передусім бажаю, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Міцного здоров’я усім, їхнім родинам, благополуччя. Бажаю більше впевненості, мати ціль і йти до неї.
Повірте, з людьми працювати важко, іноді приходять відвідувачі з різними проблемами, які часом вирішити неможливо. Тому щиро дякую колегам за величезну роботу, яку вони виконують для людей, для блага нашої громади. Ми просто стараємося чесно і добросовісно виконувати свої обов’язки й, гадаю, люди належно нас оцінять!
