Сьогоднішня (7 грудня) виставка картин 30-річного ветерана російсько-української війни Володимира Симанишина зі села Висічки, що на Борщівщині, яка мала місце у катедральному соборі Верховних Апостолів Петра і Павла, стала заключною у нашому місті. Спершу, на цьому тижні, свого роду унікальні роботи художника були представлені у дяківсько-катехитичній академії імені свчм. Григорія Хомишина, де він нині навчається, і Чортківському навчально-науковому інституті підприємництва і бізнесу.
Пан Володимир, дізнавшись про вторгнення росіян в Україну, не роздумуючи повернувся з-за кордону і вже у березні 2022 року став до лав ЗСУ. Воював на Бахмутському та Луганському напрямках. У липні 2023 р. внаслідок вибуху міни втратив кисті обох рук. Переніс складні операції. У Сполучених Штатах Америки йому встановили біонічні протези. Перебуваючи на реабілітації у Тернополі, познайомився з таким явищем як арт-терапія. Ці унікальні арт-простори у шпиталях, які стали потужним інструментом психологічної реабілітації поранених воїнів, ще у 2014 р. започаткувала відома волонтерка з Рубіжного Олена Хмельницька. З початком повномасштабної війни жінка переїхала в Тернопіль. Разом з іншими хлопцями, що перебували на реабілітації, він став пробувати свої сили. Саме в такому ключі малювання йому вдалося написати першу картину, потім другу і так назбиралося до теперішньої кількості.
Крім його персональної, також діє виставка робіт «Воїни світла», які Володимир і його побратими малювали у лікарні. Там представлено більше п’яти десятків картин, близько трьох сотень фотографій тощо. Вона мандрує по різних містах, областях, була й за кордоном. Про це навіть знято фільм «Творчість як ліки».
Володимир каже, що де б він не бував, розповідає свою історію і це надихає людей, заохочує не здаватися, не впадати у відчай, не зациклюватися на тому, що все довкола, мовляв, так погано. А навпаки – дарує надію на те, що буде краще.
До слова, автор виставки до поранення ніколи не брався за кисть. Хіба у дитинстві матір купувала розмальовки, однак це йому не дуже подобалося. «Не скажу, – мовить, – що тут спершу проявилось аж дуже велике бажання, однак спробував і сподобалось».
У Чорткові Володимир представив сорок своїх робіт, а загалом у нього написано більше п’яти десятків картин. Тематика різна. Є й весела, ненав’язлива. Переважна більшість – пейзажі. Написав також портрет матері, з якою приїхав на виставку до Чорткова. Є й чисто символічні роботи – про християнство, хрещення, Голгофу, смерть і воскресіння Ісуса Христа. В основному творив те, що було близько до серця, відповідно до настрою. Усі роботи написані акриловими фарбами на полотні.
З Чорткова виставка помандрує далі до Львова. З його слів, вона – як певний символ боротьби, що нині триває в Україні, чи то конкретно його особисто, чи то військових, які перебувають на лікуванні. Тому як заохочення для відновлення поранених, до їхнього повернення до активного життя в суспільстві збираються на цих виставках певні благодійні кошти, які можна реалізувати в різних напрямках. Звичайно, пріоритет – ЗСУ, але значна частина спрямовується на допомогу онкохворим дітям, літнім одиноким людям тощо. Боротьба триває...
