У Чортківському ліцеї № 7 красується експозиція картин учня 9-го класу вказаного навчального закладу Дмитра МОРОЗА. Направду – захоплююча! Це не просто роботи школяра – це глибокі полотна, що відображають сучасну українську реальність, історію та духовність.
Дмитро змалечку любив щось майструвати, як мовляла його мати Ірина. Спочатку захоплювався потягами, потім – Lego (конструктор), годинами міг сидіти і щось чудернацьке вибудовувати. З початком повномасштабного вторгнення ворога дуже пройнявся бідою рідної України, близько до серця сприйняв криваві події. Тож взявся, так би мовити, за олівець, робив нариси, згодом – все, що було в його уяві, вимальовував фарбами.
Майбутнє, що починається сьогодні
– Зараз Дмитру 15 років. Він в курсі всіх новин, патріотично налаштований, – продовжувала розповідати пані Ірина. – Він навіть тубус розмалював на міський аукціон. Удень вчиться, а вечорами, навіть до пізньої ночі, малює. Мабуть, тоді надходить найбільше натхнення. Окрім патріотичної воєнної тематики, на полотно лягає й релігійна. Дмитро читає Біблію, навіть мені деколи щось із неї тлумачить. У картинах переважають темні барви. Думаю, це все через думки, налаштованість сина щодо буремних подій в Україні. Дмитро не вчився художньому мистецтву, він – самоучка, проте дуже хоче глибше пізнати майстерність у маститих митців-художників. Кілька днів займає його робота над однією картиною.
Слід сказати, юнак уже другий рік поспіль захоплюється історією України, багато читає. Як каже мати, просто заставляє батьків купувати йому ту чи іншу книгу на історичну тематику. Хлопець вірить, що історія та релігія – нероздільні. До речі, Дмитро сам записався на олімпіаду з історії України. І хоч не зайняв призового місця, та це підштовхнуло його до ще більшого читання-пізнання історичного минулого й сьогодення.
Дмитро не лише експонує свою творчість, а й дарує, до прикладу – військовим. Його картини прикрашають стіни і в дитячій лікарні м. Тернополя.
Хлопець дуже щирий, добродушний і відповідальний, відгукуються про нього вчителі й однокласники.
Нещодавно один зі священників запропонував Дмитрові взятися за реставрування макету (доволі об’ємного) дерев’яної церкви – це антикваріат. Погодився, працює.
Мистецтво крізь події війни
Вглядаючись в картини, вбачаємо – це не дитячі фантазії, а щирі й болючі образи: воїни на передовій, обличчя тих, хто бореться за свободу, славетні постаті історії нашого народу. На полотні оживають і релігійні сюжети – як символ віри та надії, що підтримують українців у найважчі часи.
Талант, що говорить мовою серця
Попри юний вік, художник демонструє зрілість мислення та глибину переживань. Його роботи вражають не лише технікою, а й емоційною силою. Вчителі та учні ліцею відзначають: кожна картина – це окрема історія, що змушує зупинитися, вдивитися і замислитися.
У його картинах – біль і правда нашого часу. Це мистецтво, яке нікого не залишає байдужим. Своїми картинами Дмитро прагне сказати: «Пам’ятаймо наших Героїв, вірмо в благість Господа, вірмо в Україну».
Виставка в ліцеї стала справжньою подією для всіх: учнів, батьків, вчителів та гостей закладу. Творчість юного митця – це доказ того, що мистецтво може бути голосом покоління, яке виростає в часи випробувань, але не втрачає віри в світле майбутнє.
Снаги тобі, Дмитре, і творчих злетів!
