Наш колега по творчому газетярському цеху з багаторічним стажем Орест Лижечка не раз вдається до милозвучних повторень, що село Залісся, яке сусідить з Угринем, то особлива локація на Чортківщині, де привільно квітнуть медоноси. Коли кажемо про це тамтешньому старості Ользі Копистинській, вона відразу охоче погоджується, додавши що в Заліссі й справді багато бджолярів-любителів.
Фото: з Вікіпедії
Конкретизує: село звідусіль оточене лісами – надто колишній хутір Млинки. І що на залісянських ґрунтах проростає немало квітучих порід червонокнижного статусу, квітнуть акації, а повітря – особливо свіже та цілюще. У такий спосіб добираємось до провідної теми – залісянських довгожителів. Те, що вони там є, раз у раз видають соціальні мережі. Бо ж, коли вітають з поважними ювілеями селян Заводської громади зокрема, найчастіше рясніють імена власне залісян.
Лише за два перших місяці нинішнього року – троє 90-літніх ювілянтів (на знімках). Спершу – Євстахія Чепига: любляча мати двох синів та доньки, щаслива бабуся семи онуків і горда прабабуся п’ятьох правнуків. На жаль, на час виходу цієї публікації жінка відійла уже у засвіти.
Фото: зі Facebook-сторінки Заводської громади
Відтак представник сильної статі Степан Добощук: багатодітний батько, що має 4 дітей, 7 онуків та 9 правнуків.
Лютнева ювілярка – Марія Фургала, яка все своє життя присвятила праці в колгоспі. Виростила та виховала чотирьох дітей, тішиться вісьмома онуками і вже має десять правнуків – своє найбільше багатство та гордість.
– Ще один півкруглий ювілей очікується у нас в серпні: Марія Хрик матиме 95 років, – зворушливо, з теплотою в голосі розповідає Ольга Василівна. – Також у 2026 році очікуються дві не круглі, але справді дуже поважні уродинні дати. Йосипі Волянській та Марії Мельник виповниться по 97 років.
Цікавий факт: минулий 2025-й рік виявився справді «ужинковим» на ювілеї поміж залісянською вчительською спільнотою. Лиш погляньмо: троє тамтешніх педагогинь зустріли своє 85-ліття: Анна Дячок, Емілія Филипович та Євстахія Вівчарик. А ще одна їхня посестра, Емілія Івасюк, дісталася на своєму життєвому циферблаті 81-річної позначки. Ось так!
Ольга Копистинська на роботі в сільській раді в акурат сорок один рік – адже прийшла туди 5 березня 1985 року. Спершу була обрана секретарем, а згодом, від 1996-го, – сільським головою, після реформування органів місцевого самоврядування – старостою. Тож і не дивно, що достеменно знає селян не лише за іменами, а й їхніми долями – так само чуттєво й досконало, як і спільні радощі й печалі, здобутки та найболючіші проблеми.
Статистично в Заліссі налічується 680 мешканців. Проте за кілька років великої війни селяни молодшого віку повиїздили цілими сім'ями, тож цифра насправді трохи інша. Село відчутно постарішало: наразі дві третини залісян – віком за шістдесят і старші. «Щороку помирає приблизно два десятки селян, – у голосі старости домінують вже прикрі мінорні нотки. – Упродовж чотирьох років поспіль не народилося жодної дитини, в нас практично немає молодших класів», – констатує вона з гіркотою.
Все ж Україну в різні епохи та періоди її многотрудної історії боронили й рятували її споконвічні обереги. Є вони і в Заліссі – його довгожителі. Ті, що скарб роду, його совість та мудрість. І то, попри все, – ще й яка притягальна сила та міць, стійке й непохитне підґрунтя, щоб розвинутися та утвердитися новим початкам, наступним поколінням земляків.
