Ну що ж, товариство, сьогодні – Юрія. За старим стилем, тобто за Юліанським календарем. Гадаєте, «переметнулися» ми до старої дати через те, що за вдачею – ретрогради або ортодокси? Тобто сповідуємо застарілі порядки та противимось змінам і прогресу, одне слово, консерватори? От і ні. Цей день залишається значущою датою в народній пам'яті. А ще справа в погоді та природі. Пригадуєте? «На Юрія (6 травня) віл напасеться». Ото ж бо й воно: зазвичай на цю пору вже є паша. Тим більше цьогорічної затяжної весни. І шманьківський ґазда Юрій Захарчук традиційно 6 травня виганяє свої вівці з кошари на пасовисько. Уперше в нинішньому сезоні, святково й урочисто.
Вівчарство тепер – ще й яка рідкість. У наших краях також. А цей чоловік залюбки культивує таку галузь. Та ще й надавши процесу особливого фольклорного смаку, означеного неймовірно привабливим колоритом.
Так багато символіки в тому правічному обряді-дійстві. Юрій – значить «плугатар», «хлібороб». Ще – покровитель тваринництва. І ось у день свого патрона вівчар виводить отару на привілля, на простір. Заздалегідь чіпляє овечкам власноруч виготовлені дзвоники – щоб і гучно, і святково. Сам вдягає всуціль празниковий стрій. Густо-густо вишита сорочка – довга, мало не до колін, гаптований кептар, ремені, тайстра через плече (шкіряна торбина з тисненням). На ногах – гуцульські постоли, онучі-гамаші. На голові – крисаня (повстяний капелюх). Однак що найбільш несподівано – вихід свого вовняного сімейства ґазда супроводжує співом трембіти. Як у гуцульському краї.
І це не лише данина спорідненості мальовничої місцини у Шманьківцях з краєвидами Гуцульщини: там і пагорби з соковитою пашею, і дзеркало ставу. Радше це через безмежне захоплення п. Захарчука гуцульськими традиціями, ремеслами, культурою, а ще – працелюбністю, талантом мешканців українських гір. Захоплення давнє-прадавнє – ще й через дружину, що родом з Буковини. Любить вівчар там бувати. Придбав виготовлену на його замовлення трембіту – роботи майстра з Верховини на Франківщині.
Чортківська районна газета «Голос народу» впродовж попередніх понад півтора десятків літ кілька разів розповідала про ґаздівство фермера зі Шманьківців Юрія Захарчука: були і репортажі, й замальовки. Відтак ту естафету підхопив і наш сайт Чортків. Сіty. Буквально неповних три роки назад – про його півторасотенне вовняне сімейство, хоча раніше бувало воно й більш численним. Ті особини – всуціль каракулевої породи. І, хоча це означення має переклад з тюркської як «чорна троянда», вівці у фермера переважно коричневого та сірого окрасу. Щоразу ми направду зачаровувались тією дивовижею, яку угледіли, хоча відразу ж усвідомлювали безмір докладеної праці.
Та нині мова не про аграрні потуги як такі, а лише – про звичай, що символізує початок початків. Про весну, що вже настала вповні. Процес оновлення та нерозривний зв'язок у природі, коли флора плекає фауну й навпаки. Про відлік нового витка життєвого циклу, що триває й триватиме, доки дбайливі руки українського селянства трудитимуться на землі. Аби лиш нарешті запанував мир, про що спрагло заносимо палкі та щири молитви до Неба.
