У житті кожної людини настають хвилини, коли особливо гостро починаєш цінувати людяність, доброту і професіоналізм тих, хто стоїть на сторожі нашого здоров’я. Саме такими людьми є медики травматологічного відділення Чортківської центральної міської лікарні – увесь колектив: лікарі, медичні сестри та молодші медсестри, які щодня виконують свою нелегку, відповідальну і по-справжньому жертовну працю.
Потрапляючи у травматологію, людина часто приходить (чи здебільшого – її привозять на візку, бо отримані травми обмежують фізичну рухливість пацієнта) з болем, страхом, тривогою та невідомістю. Проте вже з перших хвилин перебування у відділенні відчуваєш: тебе не залишать сам на сам із бідою. Адже тут працюють люди великого серця та щирої душі!
Завідувачем травматологічного відділення є Андрій Нагірний – Людина і Лікар з великої літери, який поєднує нелегку працю медика у цивільному житті з відповідальною місією військового лікаря на передовій лінії фронту, де щодня з командою медиків польового шпиталю бореться за життя та здоров’я наших захисників. Окрім того, слід зазначити, Андрія Нагірного в 2025 році визнано «Людиною року» на Тернопільщині.
У відділенні весь колектив – шість лікарів, до яких приєднався один інтерн; 10 медичних сестер і сім молодших медсестер, – так би мовити, як на підбір: відповідальні, чуйні й готові у будь-яку хвилину прийти на допомогу.
Щира вдячність лікарям – справжнім професіоналам своєї справи, яким, без перебільшення, талант – дарований Богом. Вони щодня приймають складні рішення, проводять надважкі операції, рятують людей від болю та повертають можливість жити повноцінно. Іноді за одну добу їм доводиться виконувати чи не по вісім операцій (планових і позапланових – термінових). Буває й таке: ургентний лікар, відчергувавши свою зміну (добу), не поспішає додому, адже на нього із самого ранку для огляду вже чекають нові пацієнти. А між тим – десятки консультацій, невідкладних маніпуляцій, оглядів, перев’язок. Щодня до відділення утворюється чимала черга людей, яким потрібна допомога. Праця медиків не знає ні свят, ні вихідних. Вона триває вдень і вночі, у будні й неділі, у хвилини людської радості та великого болю.
Якогось дня, точніше – у надвечір’я, привезли чоловіка з відкритим переломом нижньої кінцівки. Тут задіяний увесь медперсонал відділення. Терміново – в операційну! Операція пройшла успішно. Тільки-но медики присіли перепочити, як новий виклик – в автомобільній аварії травмовано троє людей. І знову – невідкладні операції. А десь посеред ночі в одного з військових – панічна атака. Лікарі, медсестри сфокусовуються на відновленні контролю над тілом пацієнта…
Адже сьогодні травматологічне відділення стало ще й місцем боротьби за здоров’я та життя наших захисників. Тут лікують не лише цивільних пацієнтів, а й військових, які повертаються з фронту з тяжкими пораненнями.
Медики не просто заліковують фізичний біль – вони допомагають воїнам вистояти морально перед отриманими нелегкими пораненнями, повернути віру, сили та надію. Після пережитого на передовій кожному воїнові особливо потрібні людське тепло, підтримка та щире співчуття. І саме це хлопці знаходять у стінах травматологічного відділення від кожного медпрацівника.
Бачили б ви шалений ритм роботи медиків! Вони повсякчас тримають людський біль на своїх плечах.
«Як ви витримуєте таку щоденну, цілодобову невпинну круговерть в порятунку хворих, в піклуванні про пацієнтів?» – запитую янголів у білих халатах (так здебільшого називають наших медиків). Відповідають лаконічно: «Ми просто любимо свою роботу». – «Звідки черпаєте сили, енергію?» – «З усмішок пацієнтів, яким повернули здоров’я. З кожною людиною, котру вилікували, прибувають до нас нові сили і надалі піклуватися про потребуючих нашої допомоги».
У таких непростих умовах надзвичайно важливою є злагоджена командна праця. Особливо відчутними є фахова спорідненість, взаєморозуміння, взаємопідтримка й обопільна допомога між хірургами-травматологами, анестезіологами, операційними медсестрами, а відтак – і реабілітологами (фізичними терапевтами). Під час складних операцій саме їхня єдність, зосередженість і професійність нерідко стають тією невидимою межею між життям і смертю. Тут кожен добре знає свою справу, але водночас усі працюють як єдиний механізм (як вічний двигун) – з однією метою: врятувати людину, повернути їй здоров’я.
Та не лише професійність вражає в цьому відділенні. Вражає людяність. Медичні сестри – мов янголи-охоронці для пацієнтів. Добре слово, щира усмішка, уважність до кожного, турбота і терпіння – все це допомагає людям швидше одужувати не менше, ніж ліки. Вони завжди поруч: допоможуть, підтримають, заспокоять, пояснять, перев’яжуть рану, виміряють тиск, температуру чи просто скажуть кілька теплих слів, які так необхідні людині у хвилини болю. І, до речі, медсестричок не треба просити про допомогу, вони упродовж дня кілька разів навідуються до кожного пацієнта відділення, щоби запитати: чи все гаразд, чи є в чомусь потреба.
Окремої вдячності заслуговують молодші медичні працівники. Саме завдяки їхній щоденній, невтомній праці у палатах, санвузлах і всьому відділенні панує ідеальна чистота та порядок. А це – надзвичайно важливо для лікування і комфорту пацієнтів. Часто їхня праця залишається непомітною, однак без неї неможливо уявити нормальну роботу лікарні. Труднощі підтримувати належний стан чистоти, особливо в коридорах відділення, складає те, що не всі відвідувачі дотримуються санітарних норм – не одягають бахіли, маски. Адже, як відомо, через травматологічне відділення проходить багато людей, які з лікарні прямують до поліклінічного відділення. Тож із цієї причини молодшим медичним працівникам додається роботи щодо вологого прибирання.
Сьогодні, у нелегкий для країни час, коли медики працюють із подвійним навантаженням, особливо важливо вміти їм дякувати. Дякувати за врятовані життя, за повернуте здоров’я, за чуйність, людяність і милосердя.
Все, сказане мною (авторкою допису), це – не просто слова, це – враження від побаченого, почуття та відчуття. Бо не одну добу (за певних нелегких обставин) мені довелося, де-факто, прожити у травматологічному відділенні, споглядаючи за роботою всього колективу травматології, побачити світло людяності, відчути тепло, ніжність рук і силу високого професіоналізму кожного.
Тож принагідно низький уклін усім янголам у білих халатах, хто піклувався про нас, повертав і повертає до повноцінної життєдіяльності, а саме:
Андрій Нагірний – завідувач травматологічним відділенням, лікар ортопед-травматолог; Євген Швець – ортопед-травматолог; Олег Гуменюк та Іван Кидановський – анестезіологи та операційні медсестри; Святослав Дребіт – фізичний терапевт.
Вельми-вельми вдячна кожній медичній сестрі відділення та молодшим медсестрам за опіку й турботу, за лагідність рук і милосердя.
Травматологічне відділення Чортківської лікарні – це місце, де лікують не лише тіло, а й душу. Місце, де працюють люди, які обрали медицину не заради професії, а за покликом серця. На жаль, не усіх медпрацівників відділення вдалося, так би мовити, вловити у фотокадр, тож, даруйте за це авторці. Проте, упевнена, хто потрапляв під вашу опіку, знає: ваша праця – безцінна!
Нехай Господь сторицею віддячить кожному з вас міцним здоров’ям, миром, добром, людською шаною та вдячністю пацієнтів. Саме на таких як ви тримається людяність у нашому світі.
