Укотре минулого вівторка, 28 липня, прочинилися ковані ворота величного катедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла міста Чорткова, аби з пекельної війни зустріти «на щиті» чергового полеглого за волю України Героя – 31-річного солдата ФЕДУНЯ Михайла Богдановича з Великих Чорнокінців, чиє життя трагічно обірвалося 21 липня на фронтах пекельної війни.
Не вгавав плач і гірке ридання матері, стареньких бабусь та рідних воїна в часі зустрічі тіла Захисника, шану котрому прийшло віддати чимало вдячних чортків’ян. Хоч котрий рік триває страшна війна, а звикнути до горя і людських страждань неможливо.
Після спільного молебню скорботна процесія вирушила до батьківського дому Михайла, де довжелезний траурний кортеж на шляху слідування стрічали навколішки із жовто-блакитними, червоно-чорними стягами та запаленими лампадками викладачі профтехучилища, працівники цукрозаводу, мешканці Заводського, Шманьківчиків, Колиндян, Малих Чорнокінців.
Від вказівного знака останнього з вищеперелічених і аж до самісінької оселі, а це буде з добрих п’ять (!) кілометрів, вся остання дорога Героя з обох боків була вистелена живими квітами.
Не вгавало ридання й на подвір’ї, де яблуку ніде було впасти. Страшна звістка про смерть Михайла нікого не залишила байдужим у Великих Чорнокінцях, якого тут усі любили та поважали. Кажуть, ще ніколи затишна вулиця Мазурівка не бачила стільки люду, як цього сонячного, але сумного дня на обійсті Федунів, де мешкав захисник зі своєю великою родиною – матір’ю, двома братами і молодшою сестричкою. До війни молодий чоловік трудився у місцевому агропідприємстві «Обрій» механізатором. Любов до техніки і важкої селянської праці йому прищепив батько Богдан, який чотири роки тому передчасно покинув цей світ. Тож хлопець став надією і опорою для всієї родини. Однак прийшов час – і минулого року, полишивши на братів хвору матір, змінив спецівку на військовий однострій, ставши на захист Вітчизни від ворога. Служив у розвідці, тож бачив ворога на відстані подиху. За свою сумлінність, надійність і відповідальність отримав від товаришів позивний «Моцний». До слова, проститися з Михайлом приїхало два десятки його побратимів, подолавши сотні кілометрів.
На добру годину розтягнулася церемонія прощання з військовослужбовцем під читання Євангеліє і щемне виконання стрілецьких та повстанських пісень церковним хором. Люди йшли і йшли нескінченним потоком, аби віддати шану Герою-односельцю, розділити біль втрати з родиною та висловити щиру вдячність за його подвиг.
Звідси через усе село, повз господарство, де сумлінно трудився Михайло, повз насипану високу могилу легендарного командира УПА Петра Хамчука «Бистрого» процесія вирушила до місцевого величного храму Покрови Пресвятої Богородиці, де троє священників на чолі з місцевих парохом о. Богданом Недільським відспівували тіло воїна.
У прибраній дубовим вінком та білим атласом могилі схоронили солдата «Моцного» – Федуня Михайла під мідні звуки Державного Гімну України та почесний військовий салют на Алеї Героїв сільського кладовища, поруч із загиблими побратимами Клопотюком Ярославом і Кучмієм Тарасом.
Генеральний вікарій Бучацької єпархії УГКЦ о. Володимир Заболотний, що очолював чин похорону, висловив щиру вдячність громаді за належні проводи воїна до місця вічного спочинку. Особлива подяка дітям, яких було сьогодні так багато. Аби пам’ятали ці скорботні моменти і передали як живі свідки історії наступним покоління те, якою дорогою ціною дається Україні незалежність.
Вічна вам пам’ять і немеркнуча слава, Герої!
