На двох сусідніх парафіях, у двох селах – Калинівщині та Семаківцях ось-ось духовно відзначено ювілеї храмів. А ще – чвертьвікове душпастирське служіння там священника Любомира Фінковського.
Під покровом старшини Небесних Сил
Чверть століття назад церкви в с. Калинівщина взагалі не було. Довго. Давня, дерев`яна, згоріла приблизно три століття назад. Тому селяни ходили до Білого – в той час, коли там храм був відкритий. Пізніше – до Білобожниці, де церкву відкрито в 1986 році.
А в 1992-му почали будувати свою. Збудували дуже швидко, бо через дві осені вже й посвятили. І давня, і теперпішня носить ім`я святого Архистратига Михаїла.
Святий Архистратиг Михаїл своїми молитвами боронить від напастей вірних села Калинівщина –рівно чверть віку. А ще стільки ж часу служить на тій парафії митрофорний протоієрей Любомир Фінковський.
І зовсім недавно, в день храмового свята Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, урочисте богослужіння разом з багатьма священниками деканату там очолив преосвященнійший єпископ Павло.
За заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним народом від імені Митрополита Київського і всієї України Епіфанія вручив нагороду – орден святого Архистратига Михаїла ІІ ступеня настоятелю храму отцю Любомиру.
А дякові Зоряні Байталі – Благословенну грамоту.
– Не мене нагородили, зовсім не мене, – вперто заперечує факт його пошанування духівник. – То – нагорода всієї парафії: разом молимось, трудимось, стараємось. Адже без людей священник нічого не вартий, – додає.
На подвір`ї церкви-іменинниці, навіть попри не надто численну парафію, вибудувано цілий духовний комплекс.
– Капличку Матері Божій побудувано в 1997 році, – уточнює отець Любомир. – Ще за два роки – дзвіницю. У 2011-му – комплекс Архистратига Михаїла, в 2015-му – Хресну Дорогу та Гріб Господній, торік – Вертеп.
Пригадує: селяни розпочинали будувати свій храм до його приходу на парафію за отця Богдана Заяця, який тепер служить в Тернополі. Організатором був уже покійний Степан Сулима. За отця Любомира, крім духовних споруд на подвір`ї, в церкві ставили й іконостас, і оновлювали та освячували престіл.
– Ще стільки планів! – отець.
Відразу за храмом – сільський клуб, де господарює церковний дяк Зоряна Байтала. І функціонує клуб в тісному тандемі з церквою. Отець, ще й як депутат Білобожницької сільської ради, домігся перекриття клубу, заміни вікон на енергозберігаючі. Ймовірна, каже, ще й заміна стелі. Тоді туди перебереться й недільна школа для дітей.
Віддяка святому Яну, що храм врятував
Цей ювілей збігся в часі з 80-літтям церкви Святої Трійці с. Семаківці, де також служить отець Любомир. Теж чверть віку. Й обидві парафії рівноцінно дорогі йому – як і духовна праця поміж тих людей.
У тому храмі – своя «родзинка». Образи стацій Хресної Дороги художньо вмуровані в секції новітньої добротної огорожі надовкіл.
Ошатна брама – то під трудів місцевого коваля і майстра на всі руки Івана Даня разом з бригадою.
Перед капличкою Матінки Божої – невеличкий мурований басейн, до провадиться водосвяття.
А історія щодо фігурки святого Яна взагалі цікава і надзвичайно повчальна. Цей римо-католицький святий стояв колись в селі – на вулиці, що звертає до церкви. Якось ішла велика вода, і його знесло. Лежачи на землі, фігурка так розвернула потік, що вода не пішла до храму.
– Потім люди підняли святого і поставили отут, біля церкви, – розповідає отець Любомир – Як впорядковували місце біля нього, чомусь зробили капличку у вигляді фортеці. І аж згодом дізнались, що його дуже часто закривали у фортеці, і він там приймав людей. Тобто виходить, що промислом Божим ми відтворили, як він жив.
І ще одну цікавинку додав священник. Коли пофарбували фігурку, домінували червоний і чорний кольори. Ось і мовив отець Любомир римо-католицькому владиці, що приїхав на освячення каплички, мовляв, вийшов святий у нас «бандерівцем»! Одне слово, згода в селі поміж вірними римо-католицького та православного обрядів, бо люди такі.
За 25 років служіння на парафії духівник давав шлюби молодятам, потім – їхнім дітям і вже, каже, похрестив дітей дітей: «Є хлопчик Михасик, що і його мамі шлюб давав, і бабусі».
Церкву вибудувано 1939-го, освячено 1940-го. Чи допустима за приходу радянської влади така подія?
– Не думаю, що хтось когось про це тоді питався. Тут люди такі – готові відстояти своє наперекір. Навіть коли храм було закрито у 80-х роках, то родина нинішнього активіста, колишнього старшого брата Романа Атаманчука потайки відчиняла храм і люди таємно молилися. А при закритті віруючі винесли все, що могли взяти в руки, та переховували по хатах до кращих часів. І – повернули.
Минулої неділі у церкві було відправлено Подячний молебень, а після того в клубі згадували історію села, насамперед духовну. Прибули на запросини семаківчан хористи зі своїм парохом Мироном Заяцем з села Скородинці та вірні з села Бичківці – з отцем Мирославом Ткачуком. Бо ці громади мають спільне минуле, коли селяни Семаківців ходили на богослужіння до тих храмів.
І в Семаківцях отець Любомир має добру підмогу – господиню тамтешнього клубу Марію Деркач.
