Свіжа зелень така соковита,
Аж проміниться усміхом літо,
По-щедротному закосичене.
Ще й нашіптує втаємничено
Юнкам мовлену таїну:
– Щось, дівчатонька, не збагну,
Де вас мічено тою вродою?
Залюбки тому в нагороду я
Подарую вам міць земну!
Щоб і квітло вам, і буялося,
Царство лісу щоб усміхалося –
Сонця промені та зело.
Щоб і мріялось, і кохалося,
Серце втіхою пульсувалося,
Щастя доленькою прийшло!
Отакі поетичні рядки висоталися з моєї душі та почувань якось зовсім спонтанно – від побаченої світлини фотохудожника-чортків’янина Ореста Лижечки. Бо вона – цілковито в тему.
Це свято приходить до нас на 50-й день після Великодня, свята Воскресіння Христового. Трійця, П’ятидесятниця або по-народному Зелені свята – велике двунадесяте свято у церковному календарі, яке відзначає весь християнський світ. У християнстві свято П’ятидесятниці почали вшановувати у ІV столітті, після прийняття церквою догмата про Трійцю – існування єдиного Бога в трьох іпостасях.
«Ідіть, научайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Духа Святого», – так Ісус Христос невдовзі після свого Воскресіння наставляв своїх учнів. І, як стверджує Біблія, у день єврейського свята Шавуот – П’ятидесятниці зійшов на апостолів з неба Дух Святий, і пішли вони між народи, «говорячи іншими мовами, як дух їм провіщав». Таким чином апостоли одержали силу з Неба і почали проповідувати про Ісуса, що Воскрес, як про Христа, Царя та Господа. Цей момент називають народженням Церкви.
У центр храму в цей день виноситься ікона Святої Трійці у вигляді трьох ангелів, що з’явилися перед праотцем Авраамом. Ікона Зішестя Святого Духа зображує вогняні язики над дванадцятьма апостолами, що сидять разом, оточуючи символічний образ «космосу-світу». Це і є перший образ Апостольської Церкви.
Ще з часів раннього християнства на Трійцю храми та оселі прикрашали зеленими гілками дерев на ознаку того, що Святий Дух дає життя усьому, створеному Богом. Використання на Трійцю гілля дерев, квітів, зела, що в українській мові має гарну поетичну назву – клечання, християнська церква запозичила в іудейської релігії.
Так, на свято П’ятидесятниці давні євреї за Мойсеєвим законом приносили до храму початки жнив, що у Палестині припадали приблизно на цей час. Тоді ж у пам’ять про закони, що були одержані Мойсеєм на горі Синай, в іудеїв було заведено прикрашати будинки, площі та церкви квітами та гілками, що у весняну пору було найліпшою оздобою. Втім, увібравши в себе чимало рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Святкування Трійці у європейських народів увібрало обряди кінця весни – початку літа, які побутували тут раніше.
Ці свята рослинності, засновані на вірі в магічну силу зела та квітів, мають ще язичницькі корені, які поступово втрачалися з розвитком християнства. За уявленням слов’янина-язичника, зелена сила лісу й поля, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров’я, вберегти господу від лиха, посприяти доброму врожаю. Саме як обереги клечання ставилося біля входу (на дверях, вікнах, воротах). А зрубану осику ставили у найбільш глухому куті обійстя, вона мала віднаджувати відьом.
Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, тому Зелені Свята – ще й народний звичай поклоніння душам небіжчиків, вшановування предків. Це пов’язано і з тим, що в цю пору починає цвісти жито, а за давніми народними віруваннями, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі предки. А вони, за стародавніми віруваннями, то постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожаї і допомагати в усіх хліборобських справах своїм нащадкам. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців, усіх, хто загинув у невідомих краях, хто пропав безвісти.
Хоч Трійця – це своєрідні проводи весни й зустріч літа, наші предки спостерегли, що можливі в цю пору певні погодні аномалії й застерігали: «Прийшов Святий Дух – берись за кожух». Або «До Святого Духа не кидай кожуха, а по Святому Дусі – в тім самім кожусі».
