Так щемко спом’янув у поминальному слові нашу відому краянку Марію Бурдяк – фольклористку, педагогиню, громадську діячку – відразу з її відходом в засвіти знаний на Чортківщині лемко Ігор Ольшаковський: «Я називав Її мамою. Спочивай з Богом, наша лемківска Мамо!». Які ж то лаконічні, які влучні й достеменно виважені слова!
Марія Бурдяк – направду ціла епоха як в життєписі лемківського роду, так і Чортківщини. А про глибинний пласт зазвичай багато не скажеш, бо забракне слів, аби передати й глибочінь, і широчінь. Тому так тісно словам у пості через її смерть позавчора, першої падолистової днини року Божого 2020-го, в пості на сторінці «Лемки України» у Facebook. Тому так привільно емоціям, що переповнюють душу вкрай. Ця сторінка – відображення почувань «спільноти вільних людей українського народу, які пам’ятають свою історію, традиції та передають споконвіків від батька до сина».
Господь покликав душу пані Марії до себе на 89-му році її земного життя. За сув’язь тих літ вона встигла багато. Її вітцівщина – село Устя Руське повіту Горлиці в Польщі. 1945-го року була переселена з родиною до села Ягільниця на Чортківщині. Здобувала освіту на філологічному факультету Чернівецького університету, відтак працювала вчителькою української мови та літератури у приміському селі Біла.
Усе життя Марія Несторівна не втомлювалась збирати фольклор. Надзвичайно любила і плекала рідну говірку, тож не дивно, що й трудилась над упорядкуванням матеріалів до «Фразеологічного словника лемківської говірки». А що вже займалася витинанками! Її майстер-класи – то ціла легенда для багатьох поколінь краян. Пригадую, як років з десять назад мала змогу спостерігати за застиглими від мегауваги дітлахами-школярами в Чортківському краєзнавчому музеї – вони не тільки слухали розповідь майстрині, а й упевнено взялись витинати самі. Щось схоже діялося згодом в тих же стінах і з товариством Клубу творчих особистостей, що збирався при музеї. Ось так намистина лемківського роду плідно сіяла навкіл, в людські душі, намистини культури найбільш західної гілки українства.
Цю жваву, говірку, завжди оптимістично налаштовану жінку добре знали повсюди ще й як авторку численних статей в періодиці – як місцевого, так і всеукраїнського та закордонного штибу. Ще в міцнішому здоров`ї вона частенько навідувала й редакцію Чортківської районної газети «Голос народу», щоразу сіючи на шпальта справжні перлини народної мислі.
Марії Бурдяк судилося стояти біля колиски лемківської спільноти на Чортківщині. Адже вона була першою з першими: спільно з однодумцями Іваном Вишовським та Павлом Гербутом створювала Чортківське відділення товариства «Лемківщина».
Років два тому, пригадую, в часі Різдвяних посиденьок в Чортківській центральній районній книгозбірні вона щемко й захопливо для товариства згадувала пам’ятні з дитинства традиції свого роду. Як чарівно й ненав’язливо, як втішно для вуха лилася й жебоніла її розповідь, пересипана лемківською говіркою! Чи вдалося краєзнавцям, етнографам записати, увічнити ті безцінні спомини? Навряд чи.
Тепер ось пишуть в численних постах на її відхід в засвіти, що «лемківска Мама» до останнього подиху жила рідною Лемківщиною. Дай, Боже, щоб отчина так само зоріла в серцях всіх-всіх розкиданих по світу лемківських дітей!
