Йому судилося двічі дістатися звання відмінника культурно-освітньої роботи. І двічі – звання почесного жителя: отчого села Стара Ягільниця та міста Чорткова, яке надзвичайно любив. А ще Петро Голінатий був заслуженим працівником культури України, маститим хормейстером з довголітнім стажем, що зумів вивести на орбіту «народних» кілька самодіяльних мистецьких колективів краю. Епітетів-означень до цієї людини надзвичайно потужного мистецького діапазону лічити – не перелічити. Бо їх справді дуже густо.
Чи є певна символіка в тому, що йому судилося відійти за грань людського буття наступної днини відразу за професійним святом – Всеукраїнським днем працівників культури та аматорів народного мистецтва? Мабуть. Бо то був воістину його День, синергія його зусиль. Шкода, що число літ, відданих Петром Голінатим розвою гілки культури на Чортківщині, Тернопільщині та й загалом в Україні, за його життя не віднесено до Книги рекордів. Можливо, це все ж станеться згодом. Адже тих років активної, плідної праці – понад чотири десятиліття. І вони рясно вмістили педагогічну (довголітня праця в Чортківській дитячій музичній школі), концертно-сценічну (і як соліст, і хоровий диригент), композиторську діяльність.
Петро Миколайович щемко й вимогливо, з величезною насолодою для душі, що буквально купалася в мистецтві, плекав самодіяльні таланти. Ставив перед ними надзвичайно високу планку, проте праця була варта того: результативність зашкалювала. Самовимогливість супроводжувала кожен його крок, за якими – обробка понад двадцяти народних пісень для змішаного та однорідного хорових колективів, аранжування власних творів, авторство музики до театральних вистав.
Поняття заслуженого відпочинку аж доти, як повернуло на 82-у осінь, Петром Голінатим не сприймалось у звичному «відпочинковому» варіанті. Він залюбки продовжував плідно трудитись – як активний член журі на районних оглядах-конкурсах самодіяльної народної творчості, як член художньої ради відділу культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації. Як і годиться, періодично власне восени привселюдно підсумовував зроблене. У жовтні 2016 року на головній сцені району – в Чортківському РКБК ім. К.Рубчакової презентовано його авторську збірку творів для хорових колективів. А через два наступних роки, в жовтні 2018-го, в читальній залі центральної книгозбірні – навчальний посібник «Петро Голінатий: на вістрі неспокою. Фрагментарна історія хорового мистецтва Чортківщини».
До своїх останніх днів, доки клята хвороба, що високосного 2020-го року страшною пандемією бродить світом, не скосила його, Петро Миколайович творчо працював над черговим посібником з хорового мистецтва. Без огляду на поважний вік, був сповнений планів на близьке й подальше майбутнє. Не встиг, не судилось…
Мав цей неспокійний чоловік ще один титул – і теж високий, яким він втішно пишався. То – звання позаштатного кореспондента «Голосу народу», районної газети, яку по праву вважав своєю. Публікації мистецької, громадсько-політичної тематики, на злобу дня, надто – про роль мови в становленні поколінь українців завжди знаходили широкий резонанс поміж читачів.
Журналісти Чортків.City від сумної звістки сповнені щирих почувань скорботи й печалі. І поділяють з його родиною невигойний біль втрати. Віримо, що душа Петра Миколайовича неодмінно замешкає в Господній Оселі.
