З почестями, традиційно на свято Стрітення Господнього, у Чорткові біля меморіалу честі та слави воїнам-«афганцям» відбувся мітинг-реквієм, присвячений 32-й річниці виведення військ з Афганістану.
Іще голосить болем пам’ять про Афганістан. Чужа, непотрібна та надто жорстока війна, що тривала майже 10 років. Спецоперація СРСР в Афганістані стала піком «холодної війни» між двома супердержавами того часу – Союзом та Штатами. Керівництво СРСР, а саме – члени політбюро ЦК КПРС, не задумуючись над наслідками, відправляли юних воїнів на реальне кровопролиття, вказуючи на вірність військовій присязі та обов'язок. Це була не наша війна. Її вела імперія, якій було все мало й мало, їй і досі мало...
Війни без жертв не буває. Підтвердженням цього постулату є непоправні дані: в оцій чужій – не нашій (!) – війні взяли участь близько 160 тисяч українських військових, майже дві тисячі – вихідці із Тернопільщини, 256 воїнів-інтернаціоналістів – із Чортківщини. Ярослав Пліщук (уродженець с. Біла) та Олександр Дмітрієв (мешкав у Свидовій) – не повернулись додому живими…
Мітинг-реквієм розпочався з поминальної панахиди, яку відслужили всечесні отці різних конфесій, за полеглими учасниками бойових дій на територіях інших держав.
«Афганці» досі є прикладом для наслідування, адже багато хто з них і досі зі зброєю в руках боронить Батьківщину на сході України.
З кожним роком все далі й далі історія відділяє нас від вогняних років «афганської» війни. «… У чорних тюльпанах з Афгану летіли лелеки»…
«На жаль, така філософія життя: чи є щось страшніше від смерті? – мовляв у пошанувальному слові директор Чортківського державного фахового медичного коледжу, депутат Тернопільської обласної ради Любомир Білик. – Але є аналогічне – війна! Хто із нас, із частини тут присутніх, не відчув її власною шкірою, той її й не відчує. Тому нам, цивільним, хочеться скинути перед вами – воїнами – капелюхи і вклонитися. Вклонитися за те, що не нам, а вам випав той страшний, як-то кажуть, льос… Ми вдячні вам і думкою, і серцем, і молитвою. Бо розуміємо, що ви – ті, які пройшли горнило тієї страшної війни, певне, досі чи то в думках, чи то уві снах не раз повертаєтеся в те пекло… Чи є та історія комусь наукою? Мабуть, ні… Бо війна знову точиться уже на нашій, рідній землі. То що ж нам робити? А у відповідь: жити, пам’ятати і шанувати героїв-захисників наших, дбати про слабшого, аби був сильнішим; щоби зберегти державність, вчити підростаюче покоління. Власне такою має бути правдива життєва філософія кожного з нас. Бо, направду, неоціненний скарб – людина та її життя. Тож будьмо мудрими – тричі!».
Слова шани і вдячності гідності й стійкості воїнів українських злинули з уст і голови Чортківської районної ради Марії Чупрій: «... Священною є пам’ять про героїзм воїнів-«афганців», про їхню мужність при виконанні інтернаціонального обов’язку, готовність платити найдорожчу ціну – своє життя»...
Голова Чортківської районної спілки воїнів-«афганців» Михайло Заблоцький, побажавши усім побратимам-«афганцям» міцного здоров’я та миру в рідних домівках, вручив пам’ятні нагороди: медаль «За звитягу» – Ігорю Леськіву та медаль «За громадянську мужність» – Володимиру Качмару.
«… Смереки шумно гомонять, колише вітер стяги… Сини Дністра, сини Карпат в чужій землі упали»…
Лицарям, вірним військовій присязі, шанобливо й тужливо вклонились квіти і замерехтіли іскорками-вогниками поминальні лампадки…
Пам’ятаймо наших героїв, бо саме пам'ять будує майбутнє народу українського.
