У зв’язку із польотом на земну орбіту Білки, Гагаріна і Стрілки діти 60-их, наполегливо запихаючи голівоньки в гладущики і макітри, репетували крізь вареники, що космонавти ‒ теж вони.
А після першого успішного кроку марсоходу Perseverance користувачі соцмереж почали виставляти колажі, де на тлі марсіанських впадин вони варять борщ, перуть джинси, відкидають із засніжених вулиць міста снігові кучугури.
Текст ‒ Дністровський каньйон. Червона планета ‒ присвячений спорадичному спалаху інтересу співвітчизників до світових здобутків науково-технічного прогресу.
На мапі «точкою відліку» Дністровського каньйону є впадіння в Дністер Золотої Липи (річки. Бо ще є таке однойменне село, яке властивостей «впадати» не має). Пташиного польоту звідси до Заліщиків (де червоні скелі замінюються сіренькими) майже 60 кілометрів, а Дністер накручує петель-меандрів на всі сто п’ятдесят.
Меандр ‒ на честь грецької назви річки Μαίανδρος в Малій Азії ‒ покручені, звивисті пів-петлі річки
Звивини Дністра
Мов у піщаному годиннику, над Дністром простір і час пересипаються одне іншим.
Можна цілий день натужно гребти проти вітру веслами, а ввечері опинитися всього за один кілометр від місця ранішнього старту, на іншому боці меандру.
Дністровський каньйон не варто прикладати до метричної системи одиниць, не прилипне. Поки вчені намагаються провести довкола середнього пальця Ейнштейна, природа вже створила Машину Часу ‒ Дністровський каньйон.
Космічний корабель Прибульців. Річка Дністер, наші дні
Зорі прозорі вгорі, вам спиться чи не спиться?
(Голос позагалактичної цивілізації)
Уявити вік «прадавніх скель Дністровського каньйону» ‒ можна. Для цього зоряної ночі, розбурхавши пляшку шампани 2017 року врожаю, треба намагатися корком поцілити в Альфа Центавру. Саме 2017-ого ‒ за 4,3 світлового року зоряне сяйво цього (найближчого до Землі світила) долає відстань до нашої планети. Весь той час (4,3 року) в іншому вимірі простору-часу (а саме в пляшці, мов ув’язнений Джин), гарцює промінь-вигрівач винограду.
Зоря Альде-Баран знаходиться від Дністра на відстані 65 світлових років ‒ тобто, проміння цієї небесної кошари долітає до нас за вказаний проміжок часу. Ми бачимо світло, яке виробив Альде-Баран, тоді, коли на планеті Земля був 1955 рік, а вироблене цієї зорею світло в 2021 році дійде до Землі лиш в 2086-му році.
Важливо! ‒ якщо б наша відкоркована пляшка бризнула шампанським в небо зі швидкістю світла (300 000 км в секунду), то через якихось 2,5 млн світлових років корок гримнувся б об найвіддаленіший видимий неозброєним оком небесний об’єкт – галактику Андромеди. На 500 млн років пізніше, ніж космічний безпілотник «Піонер-10» (не совєцький, NASA), відірвавшись від Землі ще 1972 року на «третій космічній передачі» (16,6 км/с), прибуде до вищезгаданого Альдебарана (який від Землі на відстані всього 65 ‒ світлових ‒ років).
Якщо б наші Бризки шампани, не збавляючи світлової швидкості, розвернулися б голоблями назад в пляшку, якраз +/- в той час на Землі (+/- 5 млн років) починалося формування Дністровського каньйону.
Значно простіший спосіб торкнутися космосу, ніж у фізиків з їхньою теорією відносності, придумали у 1970-му Led Zeppelin ‒ безсмертну баладу «Stairway to Heawen» («Драбина в небо»). Формула: n2 пляшок шампанського × інші радості рок-н-ролу = невідкладна модуляція в ефірний космос.
Джиммі Пейдж і «теорія струн» джерело
На фото Мар’яна Тарасенка перший вуж водяний (Natrix tessellata) нагло пожирає іхтіофауну Дністровського водосховища, на другому ‒ знайшов сховок від випромінювання світил сузір’я Змієносця (від Землі на відстані 420+ млн світлових років) в скелях силурійського періоду в Бакоті. У той час, коли ці промені були випущені з небесного арбалету цього самого Змієносця, ці самі «силурійські» скелі (420 млн років тому) були на дні прадавнього глибокого «силурійського» моря, куди, мов опале листя, випадали рештки загиблих істот.
Силурійські відслонення в Трубчині, Дністер. Фото Юрка Козоріза
Південний Буг на Вінниччині. Фото автора
А вже у Вінницькій області, біля і в річці Південний Буг, можемо побачити і помацати скелі Українського щита, віком +/- 3 млрд років. Для порівняння, най-най-най далекіша, запеленгована у Всесвіті найсучаснішими астролябіями зоря знаходиться від нас на відстані якихось 13,6 млрд (світлових) років. А якщо зовсім набратися наглості – від моменту Великого Вибуху Всесвіт (який постійно розширяється), встиг нарозширятися від місця-моменту початку всього лиш на 78 млрд років.
Граніти Південного Бугу на Вінниччині. Фото автора
Від першого кроку марсоходу Perseverance до моменту, коли Червоною планетою тюпцятиме прототип героя Мета Деймона в кіні «Марсіянин», науці землян доведеться здійснити епохальну роботу ‒ від жартів, для чого у відкритий космос запустили в «Теслі» труп Девіда Бовві, до серйозних розрахунків/розробці нових наукових теорій.
У суперечці з фізиками вітчизняне космознавство ‒ цілком на боці з ліриків:
Тим шляхом їхав дід, тим шляхом їхав прадід.
Чумацький шлях розкинув крила, наче птах.
Чумацький шлях ‒ то наша доля,
Чумацький шлях ‒ то наша пісня,
Життя і смерть несе до нас Чумацький шлях.
(Олександр Авагян)
Замість вивчати хитропідвиверти квантової фізики, простіше покласти на космічного моста «драбину в небо» ‒ і Молодими Вовчицями вити на безмежні простори Антиматерії, куди Всесвіт розширятися тільки пнеться.
Зорі прозорі вгорі, вам спиться чи не спиться?
Фото з безмежних просторів Всесвіту
