Ромашівка – не найбільше село з-поміж тих, що входять до Білобожницької громади. Невеличке, словом. Проте наскільки затишне, настільки й привітне. А тепер стало ще більш привітним – з оновленням в’їзного знаку до села.
Ні, він не перевантажений особливим пафосом – всього в ньому до міри та до ладу. Національно-державна атрибутика милує око та щемко озивається в серці: за те, щоб отак привільно сяяла в променях сонця синьо-жовта барва, поклали голови стільки предтеч. Тут же виписано першу писемну згадку про село – 1763 рік. Пишається своїм віком 258-літня Ромашіка, що й казати.
А як виїздити з села, Боже благословення сусідить на високій стелі з помахами крил чи то голубів, чи, може, й лелек – що кому бачиться. Бо ж недарма оце якраз прийшли на думку поетичні рядки, виписані в одному з постів на «фейсбуківській» сторінці села:
Село живе, коли не сплять лелеки.
Із виріїв вертаються далеких.
Приносять діток до домівок тихих.
Нас захищають і відводять лихо.
Хтось дуже мудро назвав село колискою України. Бо де, як не в селі, де переплелись воєдино національна сутність, корені родоводу, неповторна українська природа, можна виколисати, виховати справжніх українців по духу й любові до своєї Неньки? А як є колиска, то є й майбутнє, завтрашній день України. Добре, що ці маленькі паросточки в Ромашівці дбайливо плекаються. Торік он додався ігровий майданчик у закладі дошкільної освіти – стараннями місцевих аграріїв господарств «Агро-Спектр» та «Захід-Агро».
Дісталась обнови й Божа домівка – церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, духовне осердя села. Зазвичай напередодні того осіннього свята Ромашівка чепуриться до своїх уродин.
Торік тоді й було опоряджено в’їзний знак – його першу чергу, так би мовити.
– А тепер завершили, додали деякі акценти, – доволі скупо відповідає на розпитування сільський староста Зеновій Кубик. Бо він, з усього видно, хвалитися не любить, тим більше, що справ у селі, наголошує, ще багато. І все ж не втримується від спокуси поділитись втіхою: цьогоріч до села капітально вкладатиметься шмат дороги – це будівництво включено до відповідного проєкту.
Ні для кого не секрет: дороги до сіл, що зачасту бувають лише напрямками, справді їхня «ахілесова п’ята», тобто найвразливіше, найболючіше місце. І для Ромашівки – також, не рік і не два. Хоча, за словами війта, в міру можливого й за допомогою тих же аграріїв знову щось підлатали, підгладили. У самому селі оте «гладше» помітніше – ще від позаминулого літа. Тоді свого дочекалися нарешті до того бідолашні сільські «артерії» – вулиці Шевченка, Франка, Заводилівка повеселішала.
А що ж знак, який заслугував приводом до розмови?
– Якось виділити, хто більше доклався, хто менше, не маю права, – переконує строста. – То і кошт, і праця, й заслуга багатьох. Керівники-аграрії Марія Горбаль, Михайло Зарівний постаралися, громадський активіст Ігор Пилипець. Білобожницька громада, до якої входимо. Більшість селян Ромашівки. Бо то ж для нас, для всіх.
Що й казати, гарна обнова. Справді гонорова.
