На відстані 6 км від Чорткова, дорогою у південно-східному напрямку, в повіті Чортківському є село Угринь, розташоване на річці Серет (201 м над рівнем моря). За церквою є виявлена в 1934 році одна з найкрасивіших на Поділлі гіпсових печер.
За геологічною будовою схожа на відому печеру «Кришталева» в Горішньому Кривче. Печера ця, «з кількома підземними залами, численними коридорами», була «цілковито доступною» на час написання в 1935 році Томашем Кунцеком «Przewodnika po wojewödztwie Tarnopolskiem», виданого ПТТК (Podolskie Towarzystwo Turystyczno-Krajoznawcze).
Відбиток з «Przewodnika po wojewödztwie Tarnopolskiem»
Печера Угринь зазначена серед найстаріших екскурсійних печер Поділля (інші дві –Вертеба в Більче-Золотому та Кришталева в Горішньому Кривче).
Попри те, що Кунцек нав’язує думку, що Угринська печера «пристосована для масового відвідування, на місці провідник проводить екскурсії з квитками вартістю 10 і 20 грошів», є деякі підстави вважати, що все це – художнє перебільшення дійсності.
ПТТК – питомо польська організація, трималася на плаву на державних субвенціях, завдяки протиставленню «кресового краєзнавства» проукраїнському культурному рухові. Освоєння коштів на проект – важливіше за те, чи буде проект функціонувати, чи не дуже. І мабуть, таки не дуже функціонували в 1930-их екскурсії в Угринській, бо на стінах самої печери немає типових атрибутів спелеоекскурсій (петрогліфів «Tomasz tu był»), немає кіптяви від гасових лямп і смолоскипів, а «грандіозні роботи протягом 1935-1939 років» цілої бригади «діґґгерів» – на практиці прокопано декілька траншей в привхідній частині печери. В мережі ніде не видно фотографій з замурзаними глиною harcerki i harcerze у вхідному залі Угринської «Вестибюль».
Вхідний зал Угринської «Вестибюль»
Припускаємо, що інформація про «туристичну» печеру була розміщена в путівнику Кунцеком на правах реклами авансом – але Угринська так і не запрацювала як повноцінний екскурсійний об'єкт. Доки широкий загал не побачить першоджерел про:
«із гіпсового каміння виготовляли різні прикраси – декоративні попільнички, скриньки та ін.», чи «оглядати печеру приїздять відвідувачі зі Сербії, Румунії, Франції, Англії», всі ці твердження – на совісті колективного розуму Вікіпедії.
Як би не було, в 1939 року туристичні перспективи Угринської печери вкрилися жирною «червоною зіркою».
Нестор Мизак у своїй книзі наводить інформацію, що у вхідному залі «Вестибюль» навіть у наш час можна побачити напис «10.ІІІ.1943 Юр» і що це псевдо могло належати члену ОУН стрільцю УПА Калинюку Павлові Івановичу (нар. 1913 р. у с. Шершенівка, загинув 17.11.1945 р. у с. Глибочок) – хоча це міг бути інший повстанець з аналогічним псевдо.
Юзеф Зімельс у своїй книзі в 2012 році наводить легенду, що у кінці 1944 року до печери під'їхала жирна «червона зірка», «на танку, із попередженням, що вхід у печеру буде завалено. З печери вийшло 8 чоловік».
Наприкінці 1950-их «зірка» знову тут – після публікації 1959 року в чортківській районці «Нове життя» разом з «уральськими» геологами, які роблять першу карту печери. Третя карта, 1966-го року, зафіксувала довжину лабіринту «2120 м». На цій позначці «лічильник» застряг більш ніж на півстоліття, до травня 2019 року, коли нарешті, завдяки вистражданому новому району, довжина ходів Угринської печери склала 3562 метри (15-е місце в переліку найдовших печер України).
Найбільше над Угринською страждав спелеоклуб «Кристал». Проте над печерою Млинки (с. Залісся) страждав більше. Від самого її відкриття (початок 1960-их) розвідка цієї печери відбувалася значно динамічніше. Якщо б більше уваги приділяли роботам в Угринській печері, то в 2021 році не «Млинки», а «Угринь» була б більше 50 км завдовжки.
Насправді, «Млинки», «Угринь» – це умовності, тому що ці два лабіринти належать до однієї печерної системи (залягають в одному горбі). Між входами «Млинків» і «Угриня» всього 1300 метрів, а між крайніми точками розвіданих лабіринтів, в наш час, не більше 200 метрів. «Фішка» останніх експедицій в найближчий до Угринської район Млинків – брати з собою ключ від дверей до Угринської (якщо з’єднання пощастить знайти, щоб не повзти назад крізь болото і темряву).
Особливо інтригуючою, інтегруючою опція об’єднання Угриня і Млинків в один підземний лабіринт була до 25 листопада 2020 року – поки обидва села, Угринь і Залісся, опинилися під спільним крилом об’єднаної Заводської ТГ. Бо що робити із підземним з’єднанням двох громад? З огляду на те, що печера Млинки і більша, і має поважніший статус (геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення, Угринська – місцевого), то пасувало б саме Угринську доєднати до Млинків – але тоді б виходило, що не село Залісся входить в Заводську ОТГ, а частина території Заводської ОТГ (а саме 0,25 га природоохоронної ділянки над Угринською печерою) входила б в Залісецьку сільську раду. Що тоді робити, законотворці «Про добровільне об'єднання територіальних громад» не передбачили.
Подібні правові колізії в Україні не врегульовані не лиш на рівні добросусідських стосунків між громадами. Наприкінці 2000-х мав місце бути казус з печерою Попелюшка, 80 % якої в надрах України, а 20 % – з входом (!) – на території Молдови. Буковинці, в рамках одного проекту, копали підземний вхід з території України, аж поки прикордонники не прикрили цю лавочку. Тому єдиними підземними міждержавними з’єднаннями в наш час залишаються контрабандистські тунелі на Закарпатті.
Страховинні летючі миші
«Для чого закрили печеру? – скаржиться жіночка. –
Раніше так файно було, діти приносили кажанів до школи»
Різні види кажанів потребують для зимівлі різної температури. Великий вхідний зал Угринської печери чудово забезпечує «побутовий райдер», який «виставляють» для свого зимового оселища різні види рукокрилих. Тому основна маса кажанів зимує саме в привхідній ділянці. Тому печера Угринь внесена до Переліку ключових місцезнаходжень рукокрилих Європи (Important Underground Sites for Bats in Europe), ведення якого здійснюється під егідою Угоди про збереження популяцій європейських видів кажанів (EUROBATS).
На вході в Угринську печеру встановлена захисна решітка – захищає кажанів від людей, а людей від можливості заблудитися в темному страхопудному лабіринті.
Угринь є зимовим та міжсезонним сховищем для щонайменше семи видів рукокрилих:
Myotis bechsteinii (Kuhl, 1817) – нічниця довговуха;
Myotis daubentonii (Kuhl, 1817) – нічниця водяна;
Myotis myotis (Borkhausen, 1797) – нічниця велика;
Myotis nattereri (Kuhl, 1817) – нічниця війчаста;
Plecotus auritus (Linnaeus, 1758) – вухань бурий;
Rhinolophus hipposideros (Borkhausen, 1797) – підковик малий;
Barbastella barbastellus (Schreber, 1774) – широковух європейський.
Усі ілюстрації — з книжки: Зімельс Ю.Л., Снігур В.А. «Печера Млинки. Печера Угриньська. Серія Кадастр печер Тернопільщини». — Тернопіль, 2012. — 176 с. Решта фото — автора.
