Є таке на Чортківщині, у недалеких від райцентру Шманьківцях, приватне агропромислове підприємство з дуже вже влучною для цієї галузі назвою – «Паросток» (з паростка все починається!), яке з часу створення очолює Євген Михайлович Шкабар. На мапі району воно – такий собі «міцний середнячок», не надто обласканий увагою ЗМІ. Тому ми вирішили ліквідувати цю прогалину, завітавши в один з весняних днів, який більше нагадував зимовий, до нього в гості, аби досвідчений аграрій поділився, чим живе сьогодні очолюване ним агропідприємство.
Нашу бесіду повели у затишному офісі підприємства з того, як усе починалося.
– Та так, як у всіх, – мовить наш співбесідник, директор господарства. – Виникла необхідність прогодувати сім’ю. Роботи ніякої. Позаду було шість заробітчанських років разом з дружиною у Польщі. Трохи спробував себе підприємцем, відкрив у селі магазин…
Як стартувала земельна реформа – вирішив спробувати себе в новій галузі. З роками це переросло у філософію життя.
Важкі були початки. Але був молодий, здоровий, міг більше фізично працювати… Починало нас четверо. На все «господарство» – два трактори ЮМЗ з одним плугом.
Брали кредити. Вдячний першим нашим пайовикам, що довірили нам землю.
Стартували зі ста гектарів, за два роки стало триста, потім дійшло до шестиста, тисячі. Добрали трохи паїв у Пастушому, Шманьківчиках, Швайківцях. Нині господарство обробляє 1630 га орної землі.
У перші роки всі зусилля йшли на те, щоб викупити майнові паї, вкласти кошти в землю, оновлення техніки тощо. Повна самовіддача, праця по 24 години на добу. Однак результати були помітні кожен рік.
Нині це вже стало захопленням. Кожен рік щось пробуєш нове, проводиш досліди, впроваджуєш нові технології і бачиш результат.
Першими в районі і одними з перших в Україні впроваджували новітню технологію Strip-till. Тобто прямий посів без оранки, у необроблений грунт.
Спочатку робочі органи сівалки розпушують землю, а позаду посівні агрегати вносять насіння разом з добривом. Дану технологію активно стимулюють за кордоном. Це економія часу, паливно-мастильних матеріалів і головне – екологія. На відміну від закордонних фермерів, ми не маємо дотацій, які там видають за впровадження подібних інновацій. Але наш плюс в тому, що ми обробляємо більші площі, де можемо їх впроваджувати.
Скажу непопулярну річ, але у наш час, коли банк землі повністю сформований між господарствами, для початківця шанси малі. Він усе життя буде тяжко працювати, але не матиме перспектив, які відкривалися перед нами у свій час. Хіба що треба переходити на нішеві культури, об’єднуватись у кооперативи. Але ми ще не доросли до того, щоб всі однаково мислили.
– Що на сьогодні являє собою ваша господарка?
– Кількість працюючих складає усього 25 осіб. Вдячний усім хлопцям і дівчатам, які працюють поруч, підібрався чудовий колектив спеціалістів. Нині себе куди впевненіше почуваю. Колись відповідав за все з дружиною, тепер є агроном, бухгалтер. У банк не треба їхати. Всі платіжки, звітність подаються в електронному вигляді.
Постійно оновлюємо техніку. Раніше купували вживану, нині ставка робиться на нову. Могли б розширювати автопарк, однак процес гальмує ринок землі. Накупимо техніки і що тоді? Кошти потрібно приберегти для головного.
Жнива у ПАП "Паросток", серпень 2020 р.
– Ви думаєте, що доведеться купувати землю?
– Маю надію, що люди будуть мудрішими і не продаватимуть свої наділи. На мою думку, здавати в оренду вигідніше, бо є постійний прибуток, орендна плата зростає час від часу. Якщо ми починали раніше у Шманьківцях з тонни зерна в еквіваленті за пай і мішка цукру. Потім тонни двісті. То зараз дійшли до 1,6 тонни і двох мішків цукру.
Продавати – це вже край. Я б радив зачекати. При запуску ринку землі завеликий обсяг активів буде викинуто. Тому висока ціна сформується не скоро.
Ринок землі не на часі. У кращому випадку держава мала б стати основним покупцем, сформувати в себе земельний банк і отримувати доходи від здачі в оренду масивами, а не дроблячи наділи.
– Що будете сіяти в цьому році? Скільки чого вже посіяно?
– Посіяно 400 га озимої пшениці, майже стільки ж ріпаку і 75 га озимого ячменю. Плануємо сіяти ще 200 га ярої пшениці, десь стільки ж соняшнику, під 400 га кукурудзи, а ще соя, горох.
Цьогорічна сівозміна буде без цукрових буряків. Багато років ця культура перебуває на дні рентабельності. І якщо вже орієнтувати рослинництво в напрямку вирощування цукристих, потрібне суттєве оновлення техніки, а вона дороговартісна і на даний час відробити затрачені кошти неможливо.
Наразі частково провели підживлення озимих, які в доволі хорошому стані. Десь трохи протягнуло морозом частину посівів, але вони відростають. Навіть під снігом починають уже вегетувати.
– Тваринництвом не займаєтесь?
– Поки що ні. Якщо його розвивати, воно має приносити рентабельність. А беручи до уваги досвід колег, що ним займаються, досить ризиковано починати, брати кредити, а потім не знати, як їх повернути.
– Популярне нині садівництво вас не цікавить?
– Цікавить, навіть дуже. У Шманьківцях є старий сад, що заростає бур’янами і нікому користі не приносить. Якщо захоче громада віддати його в оренду, я б охоче посадив новий. Думаю, рано чи пізно перспективи наповнення бюджету змусять піти громаду на цей крок.
– Багато доводилося чути про Вашу благодійницьку та меценатську діяльність. Візьмемо навіть недавній випадок, коли в часі переметів Ви особисто поїхали «визволяти» зі «снігового полону» біля Залісся щось з десяток автомобілів.
– Поїхав, бо це ж люди! Голова громади Людмила Павлінська зателефонувала з проханням допомогти, підняв хлопців пізнього вечора на ноги…
Для мене благодійництво – це не обов’язок, а потреба. Якщо знаю, що можу допомогти, то і відчуваю потребу в цьому. Не одні ми живемо на цьому світі. Чим більше нам дається, тим більше з нас спитають.
Стараюся допомогти з власної ініціативи чи хто звернеться. На церкви даємо пожертви. Часткова заміна вікон у Шманьківській загальноосвітній школі проведена за наш кошт, деякі поточні ремонти, обладнання класів. У рамках проєкту «Нова школа» обладнали меблями приміщення для першого класу. На лікування пайовикам даємо кошти. Якось в селі була пожежа, згоріла хата – допомогли з перекриттям.
Якби все до купи скласти – вийшла б немала сума. Але не в грошах справа.
Шманьківська ЗОШ І - ІІ ступенів
– Знаю, що вкотре вам громада делегує депутатські повноваження.
– Уже третю каденцію є депутатом Чортківської районної ради. Однак нині роль райрад фактично знівельована. Повноваження депутатів полягають здебільшого тільки у розприділенні майна громадам. Але наразі цей представницький орган влади ще потрібен.
– Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
– Дружина Лідія допомагає мені по господарству. Доньки мешкають у Тернополі, дві онучки підростають. Діти цікавляться сільським господарством, але наразі даю їм змогу спробувати себе в інших галузях. Старша донька зараз в декретній відпустці, а молодша продає програмні забезпечення.
– Здається, ви за освітою не аграрій?
– Так, навіть вищої освіти, на жаль, не маю. Як іноді жартую: «газетно-журнальна» освіта, помножена на досвід. Працював над собою немало, щоб дізнатись усі премудрості аграрного бізнесу, коли тільки починав. Тоді було значно простіше. Однак з роками чим більше знаєш, тим сильніше виникає потреба дізнатись ще.
Спілкування з однодумцями-аграріями багато дає. Завжди ділимося досвідом, хтось якоюсь порадою допомагає чи в обробітку технікою. Користь від Ради аграрних підприємств Чортківщини є для всіх. І заслуга людей, що там представлені, перед районом є великою. Кожен з них на своєму місці багато робить для розвитку і села, і міста. Василь Градовий, Ольга та Ігор Фричі, Степан Данилишин, Василь Вислоцький, Володимир Заліщук, Марія Горбаль, Петро Чайка, Олег Войцишин – це люди, навчені життям і досвідом. Їхня порада дуже цінна.
Рада аграріїв Чортківщини в часі передачі придбаного нею апарата ШВЛ Чортківській райлікарні
– Чого очікуєте від нового господарського року?
– Найбільше хочеться стабільності. Щоб пандемія нарешті минула, щоб світ став безпечнішим. Оскільки десь бракує живого спілкування, обмежуємо себе кожен в чомусь.
Тоді, на початках, все виглядало страшно. Нині люди дещо заспокоїлися, навіть аж забагато, бо зараз, дивлюся, знову крива захворюваності різко поповзла вгору. Треба примушувати себе обмежувати в багатьох речах, і влада має вживати більш жорсткі міри. Нині подумую над тим, щоб до виходу в поле відправити всіх працівників по домівках. Щоб, коли прийде час – було кому сіяти.
– Природнє запитання на підсумок нашої бесіди: «Паросток» зачекався весни, що десь забарилася?
– Як тільки-но пригріє сонечко – всі будемо в полі!..
