Приблизно так нещодавно висловився в соціальних мережах один з громадських діячів Тернопільщини. І нам видалось за доречне власне в цьому контексті спрямувати розмову з душпастирями – традиційну для такої пори. Зазвичай щороку влаштовуємо круглі столи, однак нинішнього року він став радше віртуальним – зрештою, типового формату для різного роду бесід, обговорень, навіть навчання сьогочасся.
Подвиг Великого посту
– Великий піст, який ми розпочинаємо, як кожна справа, має свою певну мету. Ця мета – через стриманість душі і тіла, через спілкування з Богом у молитві, в таїнствах Покаяння і Євхаристії досягнути зміни свого духовного життя, відновити у людській природі, затьмареній гріхом, образ Божий, – на зачин розмови окреслив християнське усвідомлення посту настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ с. Біла протоієрей Богдан ВЕРХОМІЙ.
– Особливо дієвою справою в цьому є подвиг св. Великого посту, який нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя в пустелі.
– Отче, мабуть, для посту, як і для кожної особливо значимої події чи справи, якщо висловлюватись світською термінологією, властивий початок, адже так?
– Починати піст потрібно з прощення один одному наших образ. Бо Спаситель сказав: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14-15). Прощати провини людям є не просто, звичайно, що це важко робити. Але потрібно себе до цього спонукати, бо іншого правильного рішення немає. Якщо образа стискає твоє серце, згадай про Христа і про Його рани. І розсуди, що твій біль незначний у порівнянні зі стражданнями Владики Христа. І тоді, ніби водою, погасиш свою скорботу. Або як скажеш ти: «Отче наш… прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»? Уподібнюймося першомученику Стефану, який молився за тих, хто побивав його камінням: «Господи, не вважай їм це за гріх!». І, сказавши це, упокоївся (Діян. 7:60). Преп. Ісидор Пелусіот повчає так: «Благодіяння записуй на міді, а образу на воді». А преп. авва Ісая говорить: «Марні молитви і подвиги людини, котра має в серці злобу на ближнього». Ап. Павло вчить: «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:21). Дехто вважає, що просити прощення – це приниження, вияв слабкого характеру. Навпаки, для того, щоб попросити прощення, потрібна мужність, потрібна переміна серця від злобного до лагідного і смиренного.
– А чи правильне сприйняття посту, попри молитву й смирення, ще й як великий смуток?
– Сам Господь дає нам вказівки щодо посту. Він говорить, що вступати в цей святий і великий подвиг треба не зі смутком, а з радісним обличчям. Так, як вірні воїни Христові, які вступають в боротьбу з гріхом і своєю пристрасною плоттю, при допомозі благодаті Божої. Піст встановлений Богом і він ніяк не може принести людині шкоди, коли будемо його проводити з розсудом. Бо все, що заповідає нам виконувати Господь, заповідає для нашого ж блага. А тому постити не тільки не шкідливо, а навіть корисно для нашого здоров’я. Рослинні білки та олії, різні каші, овочі та фрукти очистять наше тіло, воно стане легким та енергійним. Найперше коли йдеться про піст, згадують про обмеження в їжі. Піст не можна зводити тільки до того, щоб відмовитися від продуктів тваринного походження, але із зменшенням кількості того, що ми споживаємо, надаючи перевагу простій, невибагливій їжі. Не можна піст порівнювати зі звичайним голодуванням чи дієтою. «Істинний піст, – навчає св. Василій Великий, – це віддалення від зла, стримання язика, придавлення в собі гніву, відкинення пристрастей (чревоугодництва, блуду, сріблолюбства, гніву, печалі, відчаю, марнославства – «прагнення до суєтної слави», гордості – «матері всіх гріхів і пристрастей», брехні, злослів’я і клятвопереступу. Істинний піст завжди повинен поєднуватися з молитвою». Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Хто молиться з постом, той має два крила…». Отже, як без посту немає належної молитви, так і піст стає дієтою без молитви. Тільки разом вони мають силу, є дієвими. Ми повинні обмежити все те, що відволікає від спілкування з Богом. Адже людину виправдовує не піст, а переміна, яка стається в її душі.
– Можна, хоча б з метою науки, розмежувати поняття тілесного та духовного посту?
– Тілесний піст не може бути самоціллю, бо ціль будь-якого посту – відновлення духовних сил, перемога духа над тілом і визволення душі від рабства гріха. Безперечно, що їсти само по собі не є гріхом. Однак, якщо ми на деякий час не можемо добровільно стримати себе від смачної та звичної їжі, міцних алкогольних напоїв, як ми зможемо себе стримати від гріховних звичок? Піст виховує силу волі. Адже ми їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти. Преп. Афанасій Великий говорить: «Піст зціляє хвороби, проганяє диявола, видаляє злі помисли, прояснює розум, очищає тіло, підносить людину до Престолу Божого». Певні послаблення тілесного посту, з благословення священника, допустимі людям, для яких піст може стати шкідливим. Це передусім діти, студенти, вагітні та матері, що годують немовлят, хворі, люди літнього віку, а також ті, хто важко працює. Проте це не означає, що таким людям можна зовсім не постити. Зате вони повинні постити в іншому: обмежити себе у веселощах, телебаченні та Інтернеті ( в т. ч. комп’ютерних іграх), менше проводити часу в соціальних мережах. І особливо благоприємним для духовного збагачення є час карантину через коронавірусну хворобу.
– О, мабуть, тут можливо застосувати вже згадане нами на початку бесіди означення: вакцинація від гріха. Це так, сучасною термінологією.
– У час карантину в людей появляється багато часу для читання духовної літератури, спільних молитов з дітьми по домах, проведення бесід на духовні теми, відвідування богослужінь на відкритій місцевості біля церков, де є озвучення, з дотриманням соціальної дистанції та маскового режиму. Піст – це не тільки і не стільки обмеження в їжі, як час цілісної праці людини над собою. А така праця для християн неможлива без духовної складової посту – без молитви, покаяння та причастя Святих Тіла і Крові Христових. І якщо приписів посту щодо їжі не всі можуть дотримуватися однаковою мірою, то духовну складову посту ніхто не повинен відкидати. Бажаю всім жителям нашого району корисного й плідного посту тілесного і духовного. Стати переможцями над гріхом, не осудно прийняти святе Причастя й у великій духовній радості поклонитися Світлому Христовому Воскресінню.
Людина повсякчас є спраглою Бога
Врешті-решт, в часі цієї бесіди ми розмовляли не лише по осібно з духовними отцями, ні. Адже за кожним акцентом стоять сотні християн – наших читачів. Тож намагалися сконцентруватися власне на тому, що їх хвилює та цікавить.
– Слово Боже є духовною вакциною і в часі посту, й поза ним, адже так? – заадресували запитання вікарію у справах формування співців Бучацької єпархії УГКЦ, пароху с. Нагірянка Дмитрові НЕНЧИНУ.
– За історію людства було пережито не одну пандемію – і чуми, й «іспанки». І Церква завжди була відкрита, ніколи не припинялося літургійне життя, не припинялось духовне зростання людей, а навпаки. Тому навіть ця пандемія – це виклик для сучасного християнина, для доброго християнина. Можливість призадуматися над своїм життям, оцінити його – як великий дар Божий і подбати про спасіння власної душі. Бо ми так бережемо своє тіло, що часто забуваємо про найважливішу мету і найважливішу нашу ціль – спасіння душі. А воно відбувається через нашу зустріч з Богом. Тому піст св. отці називають духовною весною. Це час особливий, де ми прагнемо такої зустрічі. Бо людина повсякчас є спраглою Бога. І ця спраглість втамовується незаперечно впродовж цілого року. Але в час Великого посту з’являється особлива можливість, коли людина умертвляє своє тіло, свої бажання, а через це відкриває більший простір для Бога.
– Як Вам бачиться: нинішня пандемія здатна змусити нас переоцінити властиві християнину пріоритети?
– Ми живемо в шаленому ритмі, який не зупинився й тепер, хоч дехто говорить про якийсь занепад. Люди не перестали мріяти, бажати, хотіти. Все ж час Великого посту – це той момент, де ми трохи пригальмовуємо. І пандемія, напевно, також в цьому сприяє. Бо я бачив людей, які вмирали через коронавірус: на жаль, мав і в своїй священничій практиці – хоронив таких. І бачив страждання родини, яка не мала можливості навіть достойно попрощатися. Багато людей були закриті за сімома замками в лікарні, не мали змоги зустрітися зі священником. Але вони мали своє особливе духовне переживання. І я думаю, що вони у добрій вірі дістали прощення від Бога. У таких кризових ситуаціях людина бачить, що поряд з тими пріоритетами цього життя, яке ми хочемо повсякчас покращити, є інші пріоритети, і вони набагато важливіші. Це – зустріч з Богом, спасіння душі.
– А чи Великий піст-2021 має якісь особливі помітні акценти? Чи має певні наголоси?
– Думаю, що характеризувати Великий піст кожного року чимось особливим і чимось окремим – неправильно. Тому що піст – він завжди є актуальним. У будь-який час, за будь-яких обставин чи викликів. Так і цьогорічний, він не може мати окремих зауваг, він залишається Великим постом, який готує нас до Великодня, до Воскресіння Христового. А якісь постанови, що людина собі робить, це, напевно, також пов’язано із впливом часу. Якщо сто років тому не знали нічого про Інтернет, зате старались уникнути якихось гучних забав, зустрічей, то до цього часу додалися інші виклики. Наприклад, обмеження споглядання соціальних мереж, надмірного споглядання телебачення. Для цього посту особливіші, думаю, діла милосердя, це – один з найкращих моментів, які ми можемо проявляти як певну застанову.
– Як гадаєте, отче, не зайве нагадати основні критерії посту?
– Звичайно. Піст має три основні критерії: молитва, піст, милостиня. І цю милостиню маємо де зреалізувати – майже на кожному кроці. Але дуже важливо чинити діла милосердя в тайні, щоби ніхто цього не бачив – тільки Отець, що в Небі. Як в контексті Євангелія, що читалося в Сиропусну суботу та Сиропусну неділю. Таких можливостей зараз багато: маємо і Дім Милосердя, маємо сиротинці, маємо велику кількість волонтерів, як голосять про хворих людей, дітей, що потребують нашої фінансової підтримки. Неодноразово бачимо людей, просто потребуючих спілкування. Людині дуже важливо бути почутою. Напевно, найстрашніше для людини – відчуття непотрібності. Коли молода, успішна, огорнута в добрій праці, вона не помічає цих речей. Бо завжди має з ким поспілкуватися, поговорити, навіть посваритися. Але, повірте, є багато людей, закритих в самотності. У чотирьох стінах. І для них найбільшим даром і найбільшим скарбом є просте живе спілкування. Кожна людина хоче бути любленою. Не говоримо лиш про те, що людина прагне любити, а і що прагне бути любленою. Тому час посту – це такий особливий момент. Тому ми й можемо проявити такі добрі, чисто людські якості – звичайної людяності та уваги. Це також будуть добрі ознаки для посту. Ми тепер не маємо часу зупинитися і подивитися, хто є поряд з нами. Та навіть батьки не мають часу на своїх дітей.
– Тому-то піст і не може бути окреслений лише відмовлянням від їжі…
– Піст – це змога призупинити цей шалений ритм життя. І побачити поряд з собою пріоритети, які є не менш важливими. Це Бог, це наша розмова з ним у молитві. Це – сім’я, це родина, друзі. Це – суспільство, це наша ненька Україна. Ми ж звикли критикувати, ображати, шукати одне в одному помилки. Але піст – це також нагода запитати себе особисто: а що я зробив для того, щоб цей світ став кращим?
– Словом, ми покликані удосконалювати власну душу, працювати над собою як християни – крок за кроком…
– Дуже гарно підмічено, що ми завжди маємо вдосконалюватися. Чомусь, коли вітають, бажають одне одному, то кажуть: будь завжди таким, яким ти є. Я завжди говорю інше: ставай кращим! Піст – це є мандрівка, особлива духовна мандрівка кожного християнина. Час Великого посту – це також та мандрівка, де ми маємо стати кращими.
