26 квітня – у день страшної та непоправної Чорнобильської трагедії, що чорним смертельним відбитком і досі ранить Україну, – в Чорткові, біля пам’ятника жертвам аварії на ЧАЕС, священники різних конфесій на чолі з Преосвященним владикою Димитрієм Григораком за участі небайдужих містян відправили поминальну панахиду за померлими під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.
Чорнобиль… 35 років тому гірким полином розлилося чорне лихо по «нашім раї на землі», вповзло зміїним трунком в життя ні в чому не винних людей. Час ділиться на дві частини: до й після смерті... Та найприкріше те, що загальнолюдського лиха XX століття можна було уникнути. За чиїсь помилки платимо людським життям, і найстрашніше – здоров’ям і життям наших дітей…
Сумну тишу, що зависла над локацією заходу пам’яті, прорізали тривожні рядки-спогади про Чорнобильську трагедію зі «Щоденників» Олеся Гончара, що линули, як набат, голосом диктора з динаміків: «На Чорнобильській атомній вибухнув реактор. Тисячі автобусів погнали до місця катастрофи, не постачивши спецодягом водіїв та лікарів, і вони теж повертаються опромінені. Десятки тисяч людей уже евакуйовано, найперше жінок та дітей. Посилену радіацію зареєстровано в Києві і далеко від нього. Боже, за віщо ще й це нещастя на наш народ? Після нищення мови, руйнування пам’яток культури… ще й на дітей України оця чорнобильська Хіросіма…
Місто охоплене тривогою, лікарні, кажуть, переповнені, а по радіо ще ні слова інформації – бодрячеська музика та веселенькі пісні… Невже знову, як і після куренівської трагедії, ніхто не понесе відповідальності? З приводу «Чорного Яру», виявляється, було висловлено дуже гостре невдоволення: навіщо, мовляв, авторові треба було нагадувати давно забуте? А для того й треба було, щоб щось подібне не повторилось…»
До болю було споглядати на невеличку групу людей – ліквідаторів аварії; їх залишилося так мало, і досі вони продовжують боротися за своє здоров’я, отруєне невидимим ворогом – радіацією. Та більш прикро від того, що на вшанування пам’яті зійшлася надто мала кількість небайдужих краян. Невже не заслуговують уваги й поваги більшої громадськості ті, хто захищав світ від страшної біди ціною власного здоров’я і життя.
У знак шани й подяки за мужність, відвагу, сумлінне виконання обов’язків при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, активну громадянську позицію Ігоря Кіницького (учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС першої категорії) нагороджено відзнакою Чортківського міського голови «За честь і відвагу» та від імені Чортківської районної ради Світлані Грицай (голова районної ГО «Спілка Чорнобиль та інвалідів Чорнобиля») вручено Подяку.
Присутні поклали квіти і запалили поминальні лампадки у підніжжя пам’ятника.
Уже 35-та за ліком весна після техногенної катастрофи зацвіла на нашій землі, в життя вроджуються все нові й нові покоління, яким ми просто зобов’язані щоразу нагадувати про чорний день – 26 квітня 1986 року. Бо тоді відлік йшов на години, хвилини, секунди… Чорнобильська земля, з її врожайними полями, садами, чистими річками й озерами, від тієї квітневої ночі стала називатися «зоною», екологічно небезпечною (!), як наслідок Чорнобильської трагедії. Це відірваний від України і замордований край Батьківщини. Це зона національної трагедії. Пам’ятаймо.
