З давніх-давен у будь-якого середньовічного міста, обнесеного товстими кам’яними мурами, були в’їзні брами або ворота, причому не одні, і тільки через них до нього можна було втрапити. Вони охоронялися. У приїжджих купців тут збирали мито. На ніч міські брами зачинялися, аби сторонній не міг потрапити, та й від можливих нападів ворогів.
Були вони і у нашого сивочолого міста. У другій книзі про Чортків добродія Петра Федоришина «Таємниці скарбів Садовських» навіть вказано їх точне місцезнаходження (локацію вдалося встановити завдяки чортків’янину Віталію Шевчуку). Зокрема неподалік Успенської церкви по вулиці Сонячній, на перехресті біля суду, перед мостом через Серет і поруч з теперішньою будівлею міської ради.
Фото: Петро Федоришин. "Таємниця скарбів Садовських"
Звичайно, зараз це – центральна частина Чорткова й від тих брам не залишилося і сліду. Хіба колись хтось випадково натрапить на артефакти. Але повернімося до наших часів.
…Нерідко воротами міста образно називають автомобільні чи залізничні шляхи сполучення, що ведуть до нього. І саме за ними гості міста чи просто подорожуючі складають своє перше враження про даний населений пункт. Тож наші кореспонденти об’їхали усі шість (включаючи залізничні) «воріт міста», з тим, аби на помічені недоліки звернули увагу і у найближчій перспективі, особливо з наближенням вікопомної дати – 500-ліття Чорткова, ті, від кого це залежить, зробили все для того, аби їх усунути. Ми ж усі любимо своє місто і хочемо, аби воно виглядало якнайкраще. Чи не так?
«Північні ворота» Чорткова. В’їзд з боку Тернополя
Головні ворота міста, через які потрапляє до Чорткова більшість наших гостей.
Ще донедавна вони мали надто гнітючий вигляд (наші кореспонденти писали про це у районній газеті «Голос народу» кілька літ тому): закинуті будівлі колишнього гіганта харчової промисловості – Чортківського м’ясокомбінату, що ледь проглядалися за густими хащами чагарників; поруч – дві облуплені автобусні зупинки, одна навпроти одної; неподалік повороту на Горішню Вигнанку занедбана будівля автозаправки, обшита пластиком; при з’їзді з об’їзної багато літ стояла пусткою найстарша і на тоді єдина АЗС на теренах Чортківщини, що обслуговувала весь небагатий автопарк району. Та й стан проїжджої частини залишав бажати кращого.
От скажіть, яке враження про Чортків могло скластися у, скажімо, мешканця столиці, котрий, уперше будучи у нашому краї, прямував об’їзною дорогою у напрямку Заліщиків?
Однак завдяки «Великому будівництву» в останні два роки тут спостерігаються дивні метаморфози: щонайперше капітально відремонтоване асфальтне полотно, вимощений бруківкою тротуар, дві нові зупинки для пасажирського транспорту, освітлювальні пішохідні переходи із миготливим сигналом, освітлення проїжджої частини від в’їзного знака «Чортків», якого тут ніколи не було. Навіть для багато літ «безхозної» АЗС знайшовся господар, привівши її до порядку.
Хоч роботи з ремонту автодороги міжнародного значення Доманово – Ковель – Чернівці – Тереблече на даній ділянці ще не завершені, проте навіть зараз усе виглядає куди краще. І якби ще знайшовся потужний інвестор для нашого м’ясокомбінату, як свого часу для тернопільського, приміщення якого теж перебувало у ненабагато кращому стані, і ще кілька дрібніших «якби», питання з цим напрямком можна було б спокійно закривати на довший час.
«Східні ворота». Заводський напрямок
Саме селище цукроварів у якісь мірі слугувало багато літ воротами нашого міста для тих, хто прямував до Чорткова з боку Кам’янця-Подільського чи Борщева. Принаймні для автора цих рядків воно чомусь сприймалося як передмістя. До недавнього часу там все було з прикметником «чортківський» – профтехучилище, школа і навіть гігант-цукрозавод. Але тепер Заводське – центр територіальної громади, тож облишмо його в спокої.
Таким чином «ворота» тепер розпочинаються з моста над шляхопроводом міжнародної автодороги М-19, з якого відкривається панорама на все місто з його висотними новобудовами, церковними шпилями тощо.
Благо – «Велике будівництво» дещо зачепило і сам міст. Якщо на рахунок відновлення дорожнього полотна редакції наразі нічого не відомо, то нові відбійники, електроопори для світильників, встановлені вздовж підйому на міст (наразі ще не підключені), дещо освіжили його вигляд. Просяться заміни і кілька електроопор на самій залізобетонній споруді, окремі з яких від віку дещо похилилися і покрилися корозією, «просвічуються» наскрізь (на їх стан звертала увагу наша газета кілька літ тому). Але змонтовані на них нові світильники говорять про те, що будуть вони служити й надалі. Може, хоча б пофарбують?
Далі «північні» і «східні» ворота зливаються в єдине на вулиці Копичинецькій. І подорожуючому відкривається вигляд на дві сучасні АЗС, що стоять одна навпроти одної, житлові будинки приватного сектора аж до самого залізного клепаного моста. Дорогою вище розміщена автостанція «Чортків», якій теж не завадила б реконструкція. Та й хаотичні бляшані МАФи, пережитки 90-х, не зовсім вписуються в інтер’єр… Її начальник торік обмовився, що після Теребовлі начебто мали б реконструювати нашу АС, але завадив карантин. Цікаво, чи далі план залишається в силі?
Внизу перед мостом зліва над Серетом утворився цілий мілітарний меморіальний комплекс як шана пам’яті жертвам трьох останніх воєн, що неодмінно приверне увагу гостей.
Ну і сам Копичинецький міст родом з далекого 1938-го – одна з головних родзинок Чорткова. Не раз доводилося чути від іногородніх знайомих, котрі колись проїздом бували у Чорткові: «А!.. Це там, де залізний міст?..».
Він довший час був брудно-червоний. Згодом знайшлися активісти, які його перефарбували в сірий колір. Нині і сіризна втратила свіжість. До ювілею здалося б поновити.
«Південні ворота». Заліщицький напрямок
До недавнього часу він був дещо обділений увагою міських властей і розвивався виключно за рахунок приватного сектора, що активно розростався по обидва боки вулиці Ягільницької.
Уявіть собі: одна з головних вулиць Чорткова навіть не освітлювалася! Подейкували, що це було спеціально в цілях заходів секретності щодо військових частин, розміщених в тому районі. І коли вже в цьому тисячолітті на одній з нарад при районному керівництві зайшла мова про можливе освітлення цієї вулиці, тодішній градоначальник одразу парирував: «А ви знаєте, скільки на це потрібно коштів?!»…
Суми не прозвучало, але, мабуть, вона не така уже й непідйомна (чи можливо, бюджет міста виріс в рази?), оскільки років три-чотири тому Ягільницька повністю засвітилася – аж до кругового перехрестя включно!
Дійшли руки й до занедбаної військової частини, де нині постали новітні казарми для військовиків 44-ї артбригади за натовським зразком, реконструюються й інші приміщення. Виявляється, й освітлення не несе ніякої загрози національній безпеці.
Тішить і те, що помічено будівельно-відновлювальні роботи у військовиків навпроти. Там десятки років стояли пусткою ще австрійські казарми, які достойно перенесли важкі часи, зумовлені людською недбалістю. Уміли тоді будувати – на віки!
А якщо сюди додати нещодавно відкрите модерне приміщення торгового центру «Plaza», в якому прописався мегапопулярний серед містян супермаркет АТБ з цілодобовим графіком роботи… Що й казати – поступово спальний район міста стає таким собі центром дозвілля чортків’ян.
Якби ще дійшли у господарів руки до будівель колишнього кафе «Політ», горілчаного заводу й складів райсільгоспхімії. Погодьтеся, вони надто дисонують на тлі модерного спортивно-оздоровчого комплексу «Магніт», з яким сусідять на вулиці Незалежності.
Ну і зупинка громадського транспорту біля «Околиці» своїм обшарпаним виглядом дещо псує загальну картину «південних воріт» Чорткова.
«Західні ворота».Бучацький напрямок
Порівняно з попередніми, він дещо менше завантажений транспортними засобами.
З другої половини 90-х років минулого століття тут активно розбудувався приватний сектор. Саме при західному в’їзді до міста розташоване сучасне підприємство з іноземними інвестиціями СЕ «Борднетце-Україна», що виготовляє провідникову продукцію до іномарок. Цьогоріч обіцяють здати в експлуатацію сучасний житловий комплекс, що виростає на місці закинутих новобудов швейної фабрики, який стане окрасою цього спального району Чорткова. Поступово знаходять господарів й інші новобудови комерційного призначення на території колишнього стадіону військовиків. Розростаються маркети «Господар», «Європа», «Молоток» тощо. Надають сучасного шарму місту й зупинки громадського транспорту навпроти «Борднетце» та п’ятої школи.
Звичайно, не обходиться тут і без «ложки дьогтю». Мова – про кінцеву автобусну зупинку, контору недіючого ремзаводу, будівлі військової частини та ще ряду установ і організацій, де здалося б дещо «підлатати» фасади. Однак якщо згадати, як виглядала колишня промзона Чорткова якихось п’ять літ тому, то нині не все так вже й погано.
І ще на що хотілося б звернути увагу міських властей – з’їзд у Чортків. На сайті Укравтодору вдалося вичитати інформацію, що з метою безпеки дорожнього руху, задля уникнення лівих поворотів на перехрестях доріг у місцях інтенсивного руху транспортних засобів нині впроваджуються транспортні розв’язки кільцевого типу подібно до європейської практики.
Не знати, у скільки це може обійтися коштів, але в тому місці це було б доречно. Оскільки в темний період доби, особливо за дощової сльотливої погоди, коли розміток не видно, при засліпленні зустрічними транспортними засобами на неосвітленому перехресті водіям вкрай важко зорієнтуватися. Це може призвести до аварійної ситуації, і нерідко тут траплялися дорожньо-транспортні пригоди.
Північно-західні ворота. Білівський напрямок
Серед усіх в’їздів до Чорткова (якщо не рахувати з боку Горішньої Вигнанки) вони найменш завантажені транспортом. Користуються ними у 99 відсотках випадків мешканці сіл Чортківської ТГ – Білої, Скородинців та Бичківців.
До недавніх пір цей напрямок викликав масу нарікань насамперед станом проїжджої частини, навіть на мосту через наскрізну діру проглядалася річка. Тепер дорога в основному поремонтована, повністю освітлена – від Білої до Чорткова. Розчищено від чагарників та аварійних дерев прилеглу до дороги територію і за якийсь час обіцяють, що новостворений парк Моклеків стане улюбленим місцем відпочинку чортків’ян і білівчан.
Милують око й альтанки з мангалами над широкою водоймою, що утворилася на Сереті внаслідок будівництва міні-ГЕС. Тут завжди можна побачити відпочиваючих та любителів-рибалок, що раніше навіть важко було уявити.
Залізничники завше тримають в порядку підпорядковані ним будівлі й споруди. І якби не кілька занедбаних житлових будинків, більшість з яких пустуюча, сміливо можна було б ставити умовним північно-західним воротам Чорткова оцінку «задовільно», якщо не «добре».
Залізничні ворота міста
Безмежно залюблений у залізницю уродженець Чорткова, а нині киянин 19-річний Ростик Козаченко, котрий, не зважаючи на такий юний вік, плідно співпрацює із Укрзазлізницею, в часі останніх відвідин рідного міста знявши відео головних заліничних воріт Чорткова з висоти пташиного польоту, у коментарях до нього зазначив, що постійно думає над проєктом реконструкції цієї будівлі, яка є не лише вокзалом, а й пам’яткою архітектури. (Востаннє його реконструювали в часи урядування Укрзалізницею усім відомого світлої пам’яті Г.Кирпи років з двадцять тому. Товариш, який тоді працював в одній з будівельних бригад, розповідав, як цілу ніч напередодні урочистого відкриття вони мостили бруківкою площу перед вокзалом під світло фар автомобілів).
У цих благих устремліннях підтримує його і мер Чорткова, доповнивши, що й міська рада зверталася з цим питанням до Укрзалізниці з готовністю співфінансування. Однак, поряд з реконструкцією станції, варто подумати й над тим, як надати привабливий вигляд прилеглій території. І добре, що київський потяг прибуває глибокої ночі. Бо що побачить, скажімо, столичний турист, уперше ступивши на перон залізничної станції Чортків?
Порослу травою ржаву колію, якою, з усього видно, давно ніхто не користується, що веде до сусіднього комбінату хлібопродуктів (того самого, де миші з’їли тисячу вагонів зерна).
Незрозумілу вивіску «Північний ринок», за якою одразу простягається двометровий бетонний мур.
Занедбану кінцеву зупинку громадського транспорту «Залізничний вокзал» і поруч – кіоск «Торгпреси», в якому теж давно не пахне свіжою періодикою.
Через дорогу навпроти – зачинене на замок приміщення ресторану «Океан». На початку двотисячних капітально відремонтоване для відзначення масових урочистих подій, щось не прижилося воно серед містян і нині стоїть пусткою.
За ними відлякує чорнотою вибитих віконних зіниць приміщення залізничної поліклініки та лікарні, коридорами якої не один рік гуляє вітер. Доволі ще добротна будівля, яка має давню більш ніж столітню історію. Саме тут на першому поверсі колись містився популярний серед містян ресторан, а весь другий поверх займав не менш популярний у певних колах заклад – …бордель легендарної у Чорткові постаті – пані Клопцицьової.
Звичайно, кам’яна бруківка, яка, мабуть, ще пам’ятає цокіт підков баских коней та гуркіт розкішних фаетонів і карет, лише додає шарму старовинному місту, проте й камінь, який, як відомо, навіть вода точить, теж не підвладний часові…
