Молодого керівника приватного агропромислового підприємства «Довіра» Олега Івановича Войцишина ми застали на будівництві нового потужного елеватора на базі у Білобожниці, куди стікається весь врожай з усіх відділків, розміщених у різних кінцях тепер уже великої Чортківщини. Щойно розпочали з ним бесіду в його офісі, як з наміром оглянути будову навідався сюди голова райдержадміністрації Володимир Шипітко.
Однак, як виявилося, прибув керівник району з подвійною місією: нагородити знаного на теренах краю аграрія Подякою Чортківської райдержадміністрації – за вагомий особистий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва, активну участь у громадському житті Тернопільщини та з нагоди дня народження (30 червня О.І.Войцишину виповнилося 43 роки – Авт.). На цій приємній нотці і зав’язалася наша розмова.
– Олегу Івановичу, днями поділилися з нами мешканці Милівців, де Ви орендуєте паї, радісною звісткою про відкриття нового спортивного сучасного майданчика, спорудженого на ваші меценатські кошти. Деталізуйте, будь ласка.
– Справді, такого не має жодне село навіть в об’єднаному Чортківському районі. Це – наш спільний проєкт з молоддю села, яка звернулася до мене. Однак я одразу на те зазначив: даю всі необхідні матеріали, а будуватимете самі, власними руками. Так будете більше цінувати, і ще й дітям наказувати, щоб не нищили.
Багато долучилося до її спорудження молодих милівчан, працювали абсолютно безкоштовно. Нині щодня там маса молоді, дітей займається. Кажуть, вже навіть графік встановили. (Сміється).
Наше господарство представлене у чотирьох громадах – це майже два десятки сіл. У кожному щось робимо, допомагаємо. Минулоріч у Старій Ягільниці підсипали щебенем вуличні дороги на суму близько 600 тис. грн. У Лисівцях поофірували на церковну огорожу близько 100 тисяч. У Коцюбинчиках допомогли спорудити капличку біля храму, 100 кв. м бруківки постелимо біля пам’ятника Шевченку. Маємо цьогоріч обгородити плотом і вимостити доріжкою цвинтар у Босирах. Хоча Босири – село невеличке, але там також проживають люди, які потребують уваги і турботи. Я не кажу вже про якісь там простіші речі: дорогу прогорнути від снігу чи прогрейдерувати, банку фарбу придбати. Тобто десь більше робимо, десь менше – як котрого року.
– Бачу, і тут, на господарстві, буквально кипить велике будівництво.
– Я уже шість років у сільському господарстві. Ще покійний батько (світлої пам’яті Іван Адольфович Войцишин – Авт.) виготовив проєкт на будівництво елеватора потужністю 8 тис. т, який уже мені довелося втілювати в життя. На той час в районі ще не було жодного елеватора. Однак в останні роки намітилась тенденція до збільшення посівів кукурудзи. Восени виникає велика проблема з її сушінням: молотити є чим, а от сушити – нічим. Тож зупиняємо комбайни, жнива затягуються. Сушимо аж до нового року. Тому ухвалили рішення: побудувати потужніший елеватор – на 30 тисяч тонн. За добу при вологості 24 відсотки він пропускатиме 700-800 т зерна.
Проєкт дуже дороговартісний. Перша черга, яку плануємо запустити вже у цьому році, обійдеться, за попередніми підрахунками, більш ніж у 50 млн грн.
– На державну допомогу не розраховуєте?
– Ні. За урядовими програмами можливе дотування лише вітчизняного виробника. Ми ж ставимо німецьку сушку, яка без доставки і монтажу коштує 350 тис. євро. Ось силосні пункти будуть українські, то розраховуємо на певний відсоток компенсації від держави.
Паралельно наводимо, як самі бачите, благоустрій на своїх територіях.
Якщо вести мову тільки про цей рік: у Шульганівці добудовуємо сучасний ангар для сільськогосподарської техніки. Три тисячі квадратних метрів закладаємо бруківки, у тому числі прилеглу територію, в’їзд, місця для паркування тощо. Теперішня техніка надто дороговартісна, тож хочеться, аби знаходилась у нормальних умовах, довше служила.
Минулоріч запустили пташник у Старій Ягільниці, перекрили тік у Шульганівці, невеличкий комбікормовий завод придбали для власних потреб. Нещодавно придбали надпотужного трактора на 410 кінських сил фірми John Deere та кілька причіпних агрегатів – в області таких всього два, кілька менших тракторів. На відділки придбали два позашляховики Toyota Hilux і т. ін.
Найбільший трактор у Чортківському районі - John Derre 410
– Складно управляти такою великою господаркою? Де Босири, а де – Рожанівка, Криволука?
– Немає нічого складного, якщо є бажання працювати і любиш свою роботу…
Окрім мене, є ще керуючі відділками, інші помічники, великий колектив – 120-140 працюючих. Це – крім сезонних. Завдяки спільним зусиллям великої дружної команди «довірівців», яка постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, та новим технологіям нам вдається досягати хороших результатів у роботі.
Керуючий Староягільницьким відділком Василь Андрейків тепер їздитиме на новенькому позашляховику Toyota Hilux
– Зізнайтеся чесно, не жалієте, що зірвалися з насидженого місця у Києві і повернулися в село? (За фахом О.І. – лікар-травматолог, працював 12 років у престижній столичній клініці – Авт.).
– Абсолютно. Як-то кажуть: мене з села забрали, але село від мене – ні. Місто давить на голову, надто велике. На добирання до місця роботи і додому щодня витрачав більше трьох годин. Місто треба любити, а я – село люблю!
Чимало на Чортківщині чудових місць – у Лисівцях, Милівцях, Босирах, краєвиди – аж дух захоплює… Помилуєшся ними хвилин 10-15 і на душі стає легше...
– Більш як півроку Ви – депутат Тернопільської обласної ради. Наскільки відчутною є Ваша допомога для Чортківщини? (Це запитання було адресоване й присутньому голові РДА В.Шипітку).
– Як депутат? Багато важливих рішень ухвалювалося за час моєї наразі нетривалої каденції на користь громад Чортківського району. Якщо конкретно – допоміг залучити бюджетні кошти на ремонт кілометра дороги Нагірянка – Стара Ягільниця, який невдовзі розпочнеться. Повторюся, спортивний майданчик у Милівцях спорудив за власний кошт…
– Що можу сказати зі свого боку? – перервав нашу розмову В.Шипітко. – Співпраця з депутатом обласної ради Олегом Івановичем Войцишиним, який представляє політичну силу «Довіра», є доволі плідною. Крім вищезазначеної дороги, не без його допомоги будемо і у Шманьківчиках ремонтувати найбільш зруйнований відрізок автошляху – наступного тижня приїжджають проєктанти. У вересні місяці надійдуть кошти за лінією соцекономрозвитку, які спрямуємо на першочергові потреби. Є домовленість на рівні області, що тільки спільно з владою на місцях будемо визначатися, який відрізок дороги потрібно ремонтувати насамперед, а не як собі хтось бачить. Моє життєве кредо: незалежно від політичних уподобань – завжди має перемагати здоровий глузд.
– Олегу Івановичу, ми – на порозі жнив. У якому стані нині посіви, які види на жнива?
– Про це рано говорити: як буде зерно у складах – тоді можемо рахувати, як казав мій покійний батько. Наразі все це – лани, які заворожують погляд.
Якось об’їжджали із ним поля. Кажу: тату, такий гарний ячмінь, буде тонн вісім з гектара, не менше. Наступного дня все збило градом…
Або вже з власного гіркого досвіду. Поруч два поля з ріпаком. Де вчора змолотили, граду не було. А куди перегнали техніку, аби назавтра починати – весь ріпак на землі. Якби знав наперед – вчинив би навпаки! Такі ризиковані речі – не рідкість у сільському господарстві. Самі бачите – то спека, то ллє, як з відра…
Попри те, на Петра, думаю, розпочнемо збирати озимий ріпак. Як не у Старій Ягільниці, то у Лисівцях точно.
– І наостанок, як-то кажуть «на злобу дня»: знаємо, що з 1 липня стартував ринок землі. Які Ваші бачення щодо цього?
– Гадаю, кожен власник земельної ділянки зробить свій вибір самостійно. Моя особиста позиція: коли земля перебуває в оренді – вона приносить гарантований стабільний фінансовий дохід. Повірте, гроші з купки швидко розійдуться.
Пам’ятаймо одне: згідно з Конституцією України земля – наше спільне багатство... Тому, коли надумаємо продавати це багатство, зважуймо всі «за» і «проти», думаймо... А може, і не потрібно продавати…
