2 червня 1941 року Чортковом пронеслася тяжка звістка: над Серетом, по дорозі до передмістя Берда, енкаведистами побито польських священиків. Люди поспішали побачити ту страшну картину. Ось вони, ревні навчителі добра, кріпителі добрих намірів, вершителі душ людських, лежать на скривавленій землі. Один з чотирьох, мабуть, силуючись доповзти до води, хапався руками за землю. І вона, волога, так і застигла в його закоцюблій долоні.
Люди, що прибігали сюди, мачали хустинки у ту направду святу кров – кров невинно убієнних. На пам`ятку – аби зберегти як останню згадку, аби застерегти від допущення подібного свою будучність. А убивць не було покарано. Вони ще й наказали: як не поховають трупи до полудня, то поскидають їх у річку. І тоді збили люди нашвидкуруч труни – і не труни, а просто паки, поскладали убитих по двоє в ті паки та й поховали...
Опис цієї жахливої й пам`ятної картини випало почути ще три десятки літ назад з уст очевидиці подій – чортків’янки Марцелі Цепенди. У липні 1941-го вона була 11-літньою дитиною, а поміж убитих отців-домініканців був духовний наставник дівчинки – отець Яцек Місюта, той, що навчав її релігії, вчив засівати добро у душах ближніх.
о. Яцек Місюта
А ось як засвідчують події документальні джерела.
– Увірвавшись до домініканського монастиря, забрали 46-річного настоятеля обителі отця Юстина Спирлака, 32-річного отця Яцека Станіслава Місюту, 31-річного отця Анатоля Адама Знаміровського та 44-річного брата Анджея Бояковського. Вивели їх на берег ріки Серет, де вбили пострілами в потилицю. Свідок, який бачив усе на власні очі, розповідав, що їх вели четверо військових і двоє в цивільному. (Один з конвою став пізніше керівником комунальної служби і 1946 р. закрив храм, а потім дослужився до генерала). А чотирьох домініканців – 69-річного отця Героніма Франциска Льонґаву, 84-річного брата Реґінальда Червонку, брата Методія Кароля Іваніщува та 71-річного Юзефа Вінцентовича, що належав до Третього ордену домініканців, було замордовано в келіях Чортківського домініканського монастиря. Під час нападу на храм і монастирську обитель карателі вчинили погром і поглумилися над Пресвятими Дарами.
Щоправда, отців, замордованих в монастирі, відразу схоронили на цвинтарі в каплиці. А ті четверо, страчені на Червоному березі, так і мали спочинок на березі Серету аж 50 років. І тільки наприкінці червня 1991 року, на зорі Незалежності України, було проведено ексгумацію. І впродовж чотирьох днів не тільки віруючі римо-католицького обряду, а всі краяни, яким дорога воля свого і братніх народів, християни, яким ненависне насильство й терор, мали змогу в костелі св. Станіслава попрощатися з останками забитих отців-домініканців. Чотири дні поспіль двічі – вранці та ввечері відправлялися Служби Божі.
А другого липня 1991 року багатолюдна процесія під жалобні наспіви, скорботний супровід дзвонів йшла містом. Розлилася широчінню центральною вулицею – на ту пору Міцкевича, тепер – С.Бандери – людська ріка, і не перепливти її, не зупинити. Близько 250 гостей, сотні мешканців міста, віруючих різних конфесій. Ішли, замислені й сумовиті, об’єднані згадкою про спільне наше горе, єдині в прагненні не допустити нізащо подібного. Поляки й українці, римо-католики, греко-католики і православні – разом, із братом брат. Процесія простувала на цвинтар, де й було перепоховано тлінні останки мучеників за віру. Проповідь виголошував отець Амвросій Адамський ОР, який походив з Чорткова, як і тодішній настоятель отець Регінальд Вишньовський ОР.
На початку липня 1998 року на місці тієї трагедії, на Червоному березі над Серетом, при величезному згромадженні люду, у співслужінні 30-ти священників різних конфесій освячено пам`ятний знак. Богослужіння очолили ієрархи Римсько-Католицької Церкви в Україні.
А в 2006-му році замордованих душпастирів беатифіковано. За комуністичної влади і мови не могло йти про беатифікацію страчених владою. Тому підготувати беатифікаційний процес стало можливим лише наприкінці минулого століття.
Ось що свідчать документи.
– Врешті у Львові 18 листопада 2006 року в латинській митрополичій базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії митрополит Львівський Римсько-Католицької Церкви в Україні кардинал Мар’ян Яворський офіційно відкрив канонізаційний процес восьми братів ордену проповідників (домініканців), які в ніч з 1 на 2 липня 1941 року в Чорткові Тернопільської області загинули мученицькою смертю за віру. Після Служби Божої віце-постулятор канонізаційного процесу отець Андрій Камінський ОР представив членам Трибуналу постаті мучеників – кандидатів на Господній вівтар.
Минулої п’ятниці стрілка часу висвітлила 80-літню поділку від сумних подій у Чорткові, пов’язаних з мученицькою смертю отців-домініканців. І заплакало небо – аби згадати. І впродовж двох днів линула щира молитва. Відправлено Вечірню за душі тих, хто спочив у Бозі, в каплиці отців-домініканців на цвинтарі.
– Ми вшанували пам’ять домініканців, вбитих 80 років тому в Чорткові. Ми молилися разом з єпископом РКЦ Едвардом Кава зі Львова, владикою Дмитром Григораком, єпископом УГКЦ, та багатьма священниками, – вже наступного дня напише на своїй сторінці у Facebook вікарій Східного Вікаріату чоловічого домініканського ордену в Україні отець Ярослав Кравець, який теж свого часу був настоятелем Чортківського костелу св. Станіслава. І додасть: – Ми також були з пані Терезою Хрущ, консулом Республіки Польща з Луцька та отцем Мареком Мілавіцьким ОР з Вроцлава.
о. Ярослав Кравець
Та за таким скупим переліком – значно ширше представництво присутніх духівників. То й римсько-католицькі священники – Андрій Йосифів з Риму, Григорій Подоловскі з Тернополя, Адам Гонсьор з Борщева та Андрій Гано з Язлівця, декан Чортківського деканату РКЦ Мар’ян Попеляр, отці-домініканці з Чорткова – настоятель костелу св. Станіслава Сворад Ян Дуда, вікарії Дмитро Андрійчин та Юліан Ружицкі, священники УГКЦ Андрій Лемчук, Володимир Заболотний, Євген Гаврилишин, сестри-монахині трьох згромаджень: домініканки з Чорткова, черниці згромадження Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії – з Язлівця, а також «Слугині Пречистої Діви Марії, Непорочно Зачатої» – з Білобожниці.
Отець Марек Мілавіцький із Вроцлава – директор Інституту історії домініканського ордену РКЦ і водночас один з членів комісії з процесу канонізації отців-домініканців, замучених у Чорткові, провадив конференцію з цього приводу.
Всі, хто мав слово, були єдині в думці: кров, пролита вісім десятиліть назад на чортківській землі, – направду свята. Мученицька смерть отців, що засвідчила їх безмежну вірність Господу, допоможе й кожному з нас, нинішніх, здолати страх, навіяний тяготами часу, та випросити Ласку Божу – на зцілення душ і тіл наших.
А потім…
– Червоний берег. Місце розстрілу духовенства РКЦ, що служили в костелі св. Станіслава, 2 липня 1941 року більшовицькими сатрапами. Разом з владиками, священниками, монахинями і мирянами двох конфесій творимо поминально-подячну молитву біля каплички-Хреста. Спочивайте з Богом, – додасть лаконічний й водночас надзвичайно об’ємний за змістом опис до світлин у своєму Facebook вікарій Бучацької єпархії УГКЦ Володимир Заболотний.
Десь поза рядками залишилися миті, як все навколо зросилося рясними небесними слізьми…
