Літо, відпочинок, свята, День міста, канікули! Здається, тепер зовсім не доречні серйозні думки. Та чомусь непокоїть напрям, який було озвучено в кінці навчального року для нашої освіти. Тобто – розвивати більше уроки фізкультури в школі за рахунок зменшення точних наук. Якось їх так хитро об'єднали, що такому предмету, як фізика, взагалі мало місця в програмі. Хоча, здається, фізкультурою можна і вдома позайматися – поганяти на велосипеді, самокаті (що наші діти тепер і роблять). А от фізику вдома не вивчиш.
З фізики в цьому контексті все починалося. Мова про цікаву людину – художника-аматора П.М.Захарова, знаного в Чорткові. У ці липневі дні, напередодні свята апостолів Петра і Павла, йому виповнився 81 рік.
Народився Петро Михайлович в селі Панська Слобода в трудовій селянській сім'ї. Батьки працювали в колгоспі, дітей було багато, але не всі вижили через голодні роки. Зазвичай в народі жартують, що дітей знаходять в капусті. А тут мати народила двох хлопчиків під яблунею, у сусідки, біля малини. Назвали Петро і Павло. А за рік – війна! Батько повернувся з фронту на милицях.
У 1947 році хлоп'ята пережили голод, збирали на полі мерзлу картоплю. А потім школа, де вчителі побачили у хлопців талант до малювання. І вони з дитинства включались до творчої роботи – оформляли в школі стінгазету, плакати. Потім – армія. І потрапив Петро Михайлович до нас в Чортків, до навчального полку. В армії ще пройшов курс підготовки до вишу. Вступив до педінституту на спеціальність «фізика» та «малювання». Тут же вчились ще два його брати – важкувато. І тому хлопці підробляли в котельні. А на старших курсах Петро вже й сам викладав фізику в педучилищі. Так йому йшла ця наука, що задачки по фізиці вирішував в умі.
От яку наснагу дали ці знання людині. Де б потім не працював Петро Михайлович, колективи, які він очолював, завжди займали перші місця.
Здається, якраз знання точних наук виховує в людини наполегливість, схильність до досягнення цілі, мобільність. Якраз ці риси й притаманні П.М.Захарову. Ось чому його малюнки краєвидів нашого міста, до речі, виконані олівцем, такі філігранно точні, вражаюче подібні. Займатись цим Петро Михайлович почав, коли пішов на пенсію. Обійшов навколо наш Чортків – яка краса! От і вирішив він прикрасити своїми малюнками установи нашого міста – бібліотеки, музей та ін. Неодноразово брав участь у виставках: Тернополі, у військовій частині, де служив. Сподіємось, що до 500-річчя нашого міста побачимо ще кращі краєвиди, зроблені чіткою рукою цього талановитого аматора.
Чортків насправді став для Петра Захарова другим домом – а може, й першим! Бо кращого міста для нього просто-напросто немає. Адже він щемко зізнається, що зустрів тут своє кохання на все життя. Турботи і клопоти Чорткова та чортків’ян завжди болять цьому активному чоловікові. З ностальгією пригадує, що колись наше місто славилось на всі усюди і чортківськими цукерками, і ковбасами, і багато чим ще, тобто продукцією, яка вироблялась на підприємствах міста. Бо ж вони – були! Журиться, що такій, наприклад, категорії жителів, як пенсіонери, відпочити із задоволенням для душі нема де. Має пропозицію, щоб, наприклад, влітку в парку по вихідних грав духовий оркестр – адже є такий у Чортківському гуманітарно-педагогічному коледжі!! Ініціатив у нього багато – аби лиш було кому підхопити і розвинути.
